Як би Ви відреагували, якби Ваші знайомі раптом вирішили оселитися у покинутому будинку? Якщо така новина змусила би вас вжахнутися та поспівчувати, то ви, певно, ніколи не відвідували Терещенківську 17 «б» – найпрогресивнішу арт-тусовку столиці, яка розпочалася саме у покинутому будинку, де нині можна зустріти молодих, але вже знаних у світі українських художників, музик і письменників.

Чи говорить Вам щось термін «сквот»? Це — покинуте приміщення або будинок, заселений без згоди власника. Для прикладу, улюблені всіма персонажі мультфільму «Троє з Простоквашино», виявляється, справжні сквотери. Як утворився та поширився сквотерський рух, де шукати сквоти в Україні та як влада ставиться до сквотерів, - дізнавалася Дар’я Левковська.

Сквотери свої дії обґрунтовують тим, що право на житло є базовим, частиною спільних благ. Сквотерський рух має безліч переваг і головна з них – простір для творчості, самореалізації у всіх їх проявах, без жодних обмежень.

Сквоти стають місцем концентрації творчих особистостей, які перетворюють захоплений простір на свій смак, створюють шедеври сучасного мистецтва, привертаючи увагу туристів і молодих талантів, формують творчі кола.

До того ж, такий вид діяльності – це своєрідна форма протесту проти влади, фактично автономна республіка зі своїми правилами, порядками. Погодьтеся, це особливо актуально для України зараз, коли стає очевидним, що ми вже живемо у поліцейській державі та майже стоїмо на порозі тоталітаризму. Сквотери руйнують стереотипи, добровільно та свідомо зрікаються споживацтва. У цих самовільно організованих комунах панують принципово інші стосунки між людьми: взаємодопомога, довіра, підтримка, думка кожного враховується, всі працюють на благо сквоту, адже розуміють, що залежать один від одного. Мудра влада Європи у більшості своїй уже усвідомила, що сквотери – не бандити, з якими необхідно боротися, а креативний клас, діяльність якого, зокрема, привертає увагу туристів із усього світу, чим постійно поповнює міські бюджети.

Батьківщиною сквотів називають Німеччину, а конкретно – Берлін. Тахелес – креативний арт-протест, легенда німецької столиці, місце паломництва туристів. Будівля сквоту, що зараз знаходиться ледь не у центрі єврейського кварталу, була збудована ще 1907р. За понад 80 років у стінах будинку розміщувалися і магазинчик, і Дім техніки, і оргкомітет Німецького трудового фонду. Будинок став мовчазним свідком жахів війни – 1943р. у мансардних приміщеннях утримувалися французькі полонені, а згодом він сильно постраждав від повітряних обстрілів.

ТАКИЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ – ЦЕ СВОЄРІДНА ФОРМА ПРОТЕСТУ ПРОТИ ВЛАДИ, ФАКТИЧНО АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА ЗІ СВОЇМИ ПРАВИЛАМИ, ПОРЯДКАМИ

На початку 90-х об’єднання вільних художників «Тахелес» захопило цю берлінську будівлю, одразу після рішення міської влади знести її. Ідіоматичний вислів tacheles reden, від якого виникла назва сквоту, означає «говорити відкрито, прямо висловлювати свою думку», що цілком відповідає світобаченню його мешканців – художників, музик і представників арт-тусовки. Довгий час оргкомітету сквоту вдавалося домовлятися з офіційним власником, сквотери платили символічну орендну платню, нікому не створювали клопоту та навіть стали приносити гроші до бюджету міста, адже тисячі туристів кортіли відвідати таке незвичайне місце. Банк, який викупив приміщення у міської влади, з кінця 90-х вів боротьбу зі сквотерами, і врешті-решт переміг. У 2012р. сквот закрили, але на його стіні з’явився напис «Малювати я можу скрізь. До зустрічі». Це місце стало культурним центром для багатьох згодом всесвітньо відомих артистів – у сквоті виставлявся концептуаліст Марк Діво, танцювала Саша Вальц та інші нині визнані митці.

Ще один сквот – Кепі, теж у Берліні. У 1991-му сквот вдалося легалізувати і після ремонту в ньому живуть понад 50 осіб. Нині об’єкт має статус культурного центру. Гасло громади, що живе в Кепі – «Кордонів немає серед людей, але вони є між верхівкою і нижнім прошарком».

Ще одна європейська столиця, яка вражає своїм ставленням до сквотів – Париж. У 1999р. група художників захопила приміщення, яке пустувало більше 10 років, і влаштувала там арт-сквот 59 Rivoli. Приміщення потребувало негайного ремонту, коштів на який сквотери не мали, тож влада визнала дім аварійним і постійно погрожувала виселити сквотерів. Врятував ситуацію мер міста – відреставрував і дозволив художникам виставляти там свої роботи. Та це й не дивно, адже за рейтингом 2001р. це місце було третім за відвідуваністю серед культурних установ у Франції і збирало у своїх стінах більше 40 тис. відвідувачів на рік.

А Республіку Ужупіс, як виявилось, мріють відвідати найбільш активні українські сквотери. Ужупіс – район Вільнюса, який за різноманітні творчі рухи часто називають «Литовським Монмартром». Здавна цей район вважався не надто привабливим - відрізаний від центру півострів зі слабкою інфраструктурою, поволі покидали його мешканці у пошуках кращого життя. Натомість залишилося багато покинутих осель, що було тільки на руку бідним креативникам, які там селилися. Поступово цей район обирали для життя творчі особистості з усієї країни, тож не дивно, що 1997р. мешканці кварталу з метою піару й проголосили Республіку Ужупіс, обрали президента й ухвалили собі конституцію. Іграшкова держава регулярно поповнює держбюджет за рахунок туризму. Напівсерйозно-напівжартома у конституції чорним по білому сказано: «Кожен має право бути вільним і відповідати за свою свободу, право не боятися, право кохати та бути щасливим».

Прикладів сквотингу по всьому світу набереться не один десяток. Rumah Api у Куала-Лумпурі організували анархо-панки, які мріяли про будинок-комуну. У будівлі функціонують книжковий магазин, радіостанція та веломайстерня, постійно проводяться квартирники, панк-вечірки, дискусії на політичні теми і… барахолки. Їжу сквотери отримують за принципом «фриганізму» (безкоштовна їжа, яку викидають через відсутність попиту). Нею харчуються самі сквотери й організовують роздачу для малозабезпечених. Торговці, дізнавшись про благі наміри активістів, навіть почали залишати їжу в пакетах спеціально для них.

Не всі сквоти мають суто арт-спрямування. Лепрозорій у Барселоні пустував більше 50 років, аж доки 2001р. активісти захопили будівлю і вирішили провести там неформальну конференцію на тему екології. На конференції зародилася ідея - створити в умовах міста «сільську» зону. Вони розбили територію сквоту Can Masdeu на городи і перейшли на натуральне господарство.

Сучасний світ потребує від людей колосальних витрат часу та грошей для придбання і тим паче будівництва власного житла. Сквотери ж щиро не розуміють – навіщо величезна кількість приміщень пустує? Тільки уявіть собі готель на березі Індійського океану в Мозамбіку, всі поверхи якого самовільно зайняли сквотери. Grand Hotel колись був одним із найдорожчих на пісках океану, згодом під час громадянської війни там розташовувалися військова база та навіть в’язниця. Сьогодні кількість сквотерів у готелі близько 3 тис., перших поселенців вже встигли змінити їх нащадки.

Про київський «Сквот 17Б», який нещодавно відсвяткував 10-ту річницю, за цей час написало близько 25 видань по всьому світу, та, не зважаючи на це, певно, не кожен киянин чув про це незвичайне місце. Це будинок за адресою Терещенківська, 17 «б», який знаходиться у приватній власності, сквотери заселили його самовільно, але вже роки вміло домовляються з законним власником та знаходять компроміси. За десятиліття сквот встиг стати культовим – окрім концертів, кінопоказів і лекцій, ентузіасти організували навіть власне кафе. А розпочали все декілька відчайдушних студентів, які перебралися жити у закинуте приміщення, взявши з собою великі надії на майбутнє та один матрас. «Люди начали здесь жить просто потому, что им хотелось пожить отдельно от родителей. Какой-то высшей концепции не было. Уже потом мы начали понимать, что можно сделать с этим что-то большее», – зізнається редакції співзасновниця сквоту Дар’я Криж.

На жаль, київський сквот може функціонувати як креативний майданчик тільки влітку, в холодні пори року сквотери займаються своїми основними видами діяльності. У сквоті немає чужих, всі його мешканці - це перше та друге коло друзів і знайомих засновників сквоту. Даша каже, що у них навіть одна пральна машина на 3 квартири.

СКВОТЕРИ Ж ЩИРО НЕ РОЗУМІЮТЬ – НАВІЩО ВЕЛИЧЕЗНА КІЛЬКІСТЬ ПРИМІЩЕНЬ ПУСТУЄ?

Зсередини квартира настільки затишна та водночас оригінальна, що їй можуть позаздрити й багатії. Яскраві стіни з намальованими зайчиками, стоси класичної та сучасної літератури, неймовірний вигляд із вікна та табличка «МИР ДАШ» при вході – справжній куточок натхнення. Простір навколо надзвичайно креативний, кожен метр змушує затриматися та розгледіти все детальніше. Різноманітні заходи сквоту відвідують письменники, молоді музичні гурти, художники, кінематографісти. Тут відбувається своєрідний синтез мистецтв через спілкування митців. «Из похожих сквотерских квартир 90-х вышли наши украинские художники: Тистол, Гнилицкий, Голосий, Савадов – все художники нью-эйджа по-сути были сквотерами», – зауважує Даша.

Як досвідчена сквотерка Даша переконана, що мистецька молодь України потребує підтримки і, певно, єдине, чим зараз може допомогти влада - посприяти сквотерському руху та надати порожні приміщення для творчих цілей: «Была бы возможность получить какие-то дома бесплатно и работать там в течение нескольких лет - сделать там творческие художественные мастерские, центры для работы с подростками, детьми, бесплатными лекториями, потому что далеко не все могут позволить себе заплатить 100 грн за мастер-класс или лекцию. Это был бы такой оупенспейс для киевлян. На самом деле таких пустых помещений в Киеве огромное множество, и они пустуют, в то время, как молодые художники ищут крохотные помещения за бешеные деньги».

Хочется добиться, чтобы город предоставлял такие пустые помещения бесплатно, например, если ты имеешь ФОП или общественное объединение и занимаешься искусством. Ты развиваешь культурный кластер, культурную экономику. Мы подавались на аренду от нашего ОО «Сквот 17Б», но это настолько большие сумы, что мы не можем себе этого позволить. В нашей стране чиновники пока не понимают, о чем речь – что такое креативная экономика. Мы для них просто какие-то ребята, которые зачем-то хотят получить бесплатно помещение».

• ← СЕРГЕЙ ДАЦЮК: «БЕЗ ЛЮСТРАЦИИ ПРАВЯЩЕГО КЛАССА ДАЛЬНЕЙШЕЕ ДВИЖЕНИЕ СТРАНЫ НЕВОЗМОЖНО»
• УПОКІЙ БЕЗПАМ’ЯТСТВУ →