Screenshot_3Намагання провести в Україні фундаментальні реформи на фоні затягнутої гібридної війни призвели до того, що й політична система набула гібридних рис. З’являються нові антикорупційні інститути, й активна громадськість воліє тримати лідерів у шорах, але водночас глибоко укорінена культура корупції і безкарності підриває легітимність уряду в очах народу. Перетасовки в Кабміні, зіткнення із західними союзниками через затримки в очищенні Генпрокуратури говорять про те, що Україну захоплено ворогами зсередини.

Про неприємні, але правдиві сторінки сучасного життя та спроби зазирнути в майбутнє – у матеріалі від відомих у світі експертів: словацького політолога Балажа Ярабіка й українського політичного філософа Михайла Мінакова. Адаптацію тексту з англійської на українську робила молода київська журналістка Тетяна Горбань. Тези цієї статті викликали серйозний резонанс у західних інтелектуальних колах. Не в українських…

Донедавна Захід зосереджувався на недоладному правлінні олігархів. Нині увага прикута до агресії Росії. Що ж перебуває у тіні? А те, що постмайданівський крах центральної влади дозволив виникнути новим формам кланів — фінансово-політичним групам (ФПГ). Новоутворені ФПГ вже наприкінці 2014р. кинули виклик традиційним олігархічним кланам. Поки олігархи боролися з новим порядком, ФПГ наживалися і на слабкості уряду, і на силі громадянського суспільства.

Поки Захід завзято підтримував негайні реформи в Україні й опір російському тиску одразу по анексії Криму й протягом війни на Донбасі, він сам же й допоміг закласти основу для успіху нових ФПГ.

Ні укладання соціальної угоди, ні встановлення легітимної центральної влади, ні зміцнення державних установ, що обслуговують потреби звичайних громадян, не відбудуться без узгодженого тиску Заходу на Порошенка, який наразі контролює всі гілки влади в Києві. А Президент, замість того, щоб розробляти стратегію подолання системної опозиції реформам, грається в арбітра між конкуруючими ФПГ.

МАНІФЕСТАЦІЯ СЛАБКИХ СТОРІН

Порошенко схильний контролювати кожний крок своїх підлеглих, і це видно з теперішніх перестановок в уряді. Правляча коаліція зазнала невдачі через нездатність Верховної Ради усунути непопулярного Яценюка в лютому 2016р. Після нескінченних переговорів між ФПГ і політичними партіями Порошенку вдалося переконати його піти у відставку. Та попри це, правлячі еліти все одно ледь змогли сформувати коаліцію і домовитися про склад нового кабінету.

План Президента був відносно простим: призначити свого протеже Гройсмана прем’єр-міністром. Гройсман — колишній мер Вінниці — міста, з яким кондитерський бізнес Порошенка має міцні зв’язки. Гройсман також був спікером парламенту, і його незмінна вірність Президентові час від часу диктувала нехтування процедурами Ради: Гройсман дозволив кнопкодавству знову увійти в моду. Але Порошенко не передбачив одного — призначення Гройсмана дозволить громадськості звинуватити саме Порошенка у відсутності прогресу в країні.

Відтепер Президент має контроль над виконавчою гілкою, а отже, він може змусити найактивніших реформаторів при владі забути про свої амбіції. Так, два депутати від БПП, які вийшли з партії на знак протесту, були вигнані з парламенту, що з юридичної точки зору є сумнівним кроком. 29 березня тодішній Генпрокурор Шокін, товариш Порошенка й колишній соратник Януковича, звільнив свого заступника-реформатора Сакварелідзе всього за кілька годин до власної відставки. Наприкінці травня та на початку червня, попри всі процедури, було змінено та призначено Генерального прокурора Луценка, а також змінено Конституцію.

Ці події вказують на дві основні перешкоди на шляху до реформ. По-перше, існує брак політичної волі, бо лідери досі інтерпретують і створюють закони для своїх потреб. По-друге, відсутня реальна держава. Робота Порошенка полягає в балансуванні інтересів різних ФПГ. Як і його попередники Янукович і Кучма, Порошенко концентрує значну частину політичної й економічної влади у своїх руках, однак, не всю.

ЗАХІД ЗАВЗЯТО ПІДТРИМУВАВ НЕГАЙНІ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ Й ОПІР РОСІЙСЬКОМУ ТИСКУ ОДРАЗУ ПО АНЕКСІЇ КРИМУ Й ПРОТЯГОМ ВІЙНИ НА ДОНБАСІ, ВІН САМ ЖЕ Й ДОПОМІГ ЗАКЛАСТИ ОСНОВУ ДЛЯ УСПІХУ НОВИХ ФПГ

ГОСПОДАРІ СТАНОВИЩА

Ще в 1990-х приватизація породила між олігархами затяжну війну за сфери впливу. Саме тоді виникли горезвісні дніпропетровський і донецький клани. Деякі їхні олігархи створили доброчинні фонди, щоб відбілювати свій імідж і підлещуватися до виборців. Ці групи залишилися правлячими у своїх регіонах, а до всього ще й почали боротися за контроль над урядом.

Нині олігархічні клани еволюціонували у ФПГ. Ці групи краще структуровані, більш гнучкі, і взяли курс на реформи й дотримання європейських цінностей, але вони, як і їхні попередники, прагнуть захоплення публічних ресурсів задля отримання особистої вигоди. Вони перетворюють свою політичну силу й економічні активи в грошові кошти й приватну власність за кордоном.

Держслужба для ФПГ є засобом управління держкомпаніями, адміністрування митних і податкових служб та контролю над держбюджетом. Їх вплив дозволяє зрозуміти, чому публічна компанія може мати проблеми з оплатою податків і з виплатою дивідендів уряду, поки ключові гравці продовжують отримувати прибуток від тієї ж самої компанії. Класичний зразок захоплення — Укрнафта, нафтова монополія, яка на папері належить державі, але де-факто контролюється ФПГ.

Screenshot_2

РОЗСІЯННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й РОЗКВІТ ФПГ

Падіння Януковича ознаменувало початок нової ери ФПГ: доступ до влади в Україні тепер залежить від вірності не стільки корпоративній, як регіональній владі. Політико-фінансова мережа Порошенка структурно подібна до класичних кланів минулого. Схожі ФПГ діють навколо Яценюка в Києві, мера Садового у Львові, міністра внутрішніх справ Авакова й мера Кернеса у Харкові. Деякі ФПГ об’єдналися з тими олігархами, які пережили революцію, але, зазвичай, групи конкурують з ними.

Що ж сприяє розквіту ФПГ? Україна наразі менш централізована, а нагляд Києва над промисловістю — більш обмежений. У 2016р. очікується початок нової хвилі приватизації, а падіння курсу гривні й потужна тіньова економіка, що контролює 58% ВВП, дозволили новим корпоративним мережам з легкістю оволодівати місцевими ресурсами, за умови, що вони мають доступ до валютних активів. У лютому 2016р. Київ прийняв закон, що забороняє потенційним російським інвесторам брати участь у процесі приватизації, і ось набридливий, добре підкований сусід із півночі перестає бути перепоною.

Секрет успіху ФПГ: вони перейняли практику старих олігархічних кланів, додавши до них кілька нюансів:

• прагнення бути гравцями не на регіональному, а на національному рівні;

• обзаведення власними громадськими організаціями, що допомагають перетворювати громадський голод до протестів у комерційний і політичний прибуток. Використання добровольчих батальйонів в інтересах ФПГ — одна з цих практик;

• Інтернет-ЗМІ для них — інструмент поширення компромату про публічних осіб. Теленовини стають менш політично впливовими, а ось майже 43% населення України — інтернетизовані;

• зміцнення контактів із Заходом і дотримання антиросійської позиції (на відміну від олігархів традиційного штибу, зокрема Тимошенко й Фірташа).

ФПГ не є протилежністю старим олігархічним групам, навпаки — це новий виток в еволюції олігархів. Вони адаптувалися до нових реалій: до менш централізованої держави; до суспільства, виснаженого війною; до підвищення рівня злочинності; до тіньової економіки й насуву приватизації і т.д. Ані держава, ані громадянське суспільство не можуть тягатися з ФПГ, почасти тому, що їм вдалося пристосуватися до популярності громадянського суспільства шляхом кооптації деяких його членів.

ВИХОДУ НЕМАЄ?

Дедалі менше політиків прагнуть мати справу з озлобленим місцевим населенням, що ризикує стати каналом російського впливу. Де-факто, ізоляція Донбасу сприяє розвитку контрабандної промисловості. Та країні потрібне чітке рішення щодо війни. Щоб виконати свої обіцянки, Порошенко має представити план врегулювання конфлікту.

Донбас не можна лишати на самого себе й не можна дозволяти Росії розгрібати бардак. Не можна розраховувати й на призначення вугільного магната Ахметова губернатором Донецької області. Якщо територіальна цілісність є одним із пріоритетів, то при реінтеграції про легкі шляхи і йтися не може.

Громадська дискусія щодо Мінської угоди головно обертається навколо положення, що вимагає змін у Конституції — надання ширшої автономії регіонам і муніципальним утворенням. Один зі шляхів розв’язання цього питання — провести референдум. Це не тільки полегшило б реінтеграцію Донбасу, але й проклало б шлях до керованої децентралізації на національному рівні. Це було б краще, аніж проведення децентралізації за замовчуванням на користь ФПГ.

Перетасованому уряду також треба зробити реальні кроки для усунення шкоди, принесеної війною. Київ, м’яко кажучи, не впорався там, де мова йшла про відновлення інфраструктури та надання соціальних послуг ветеранам війни й близько 1,6 мільйонам внутрішньо переміщених осіб.

Українці мають звертати більше уваги на системні реформи, аніж на зняття з посад корумпованих осіб. Пристрасті по Шокіну (його затримка на посаді Генпрокурора загальмувала одержання Україною допомоги в мільярд доларів) символізують контрпродуктивний характер нинішнього підходу. Протягом місяців реформатори змінювали систему правоохоронних органів у цілому, щоб усунути одного Шокіна.

УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ЗВЕРТАТИ БІЛЬШЕ УВАГИ НА СИСТЕМНІ РЕФОРМИ, АНІЖ НА ЗНЯТТЯ З ПОСАД КОРУМПОВАНИХ ОСІБ

Кооптовані партіями представники громадянського суспільства мають повернутися до своїх витоків. Відповідальність уряду — довести громадянам, що кошти використовуються ефективно. І саме громадянське суспільство могло б встромляти палиці в колеса ФПГ при зловживанні бюджетними коштами.

У сучасній Україні реформи мають мало спільного з відстоюванням принципу верховенства влади народу. Їхня мета — зберегти крихке існування держави.

Якщо Україна таки вийде на мирний шлях, реформатори зможуть приступити до ініціювання реального поділу влади. Децентралізація за підтримки Заходу сприятиме цьому. У децентралізованій Україні зі скасованим президентським інститутом двопалатний парламент можна ввести поряд з пропорційною виборчою системою, що стане засобом контролю над владою і забезпеченням активної участі громадян у політичному процесі.

Усе це легше обговорювати, аніж робити. Але єдиний варіант для української держави поки що — залишатися внутрішньо захопленою, тобто в гібридному стані. І якщо вона надалі в ньому перебуватиме, то відсутність державної сили зробить її більш вразливою до зовнішніх загроз.

Передплата на сайт-газету nr-logo

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
30.06.2016 new-republic

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Login form

[wppb-login]

×
Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю