Готуючи цей матеріал, я детально вивчила історію та сьогодення кооперативів. І була неприємно вражена: «чорна смуга» переслідує українські кооперативи всіх типів останні роки. Кому так невигідне існування кооперативів? Хто головний ворог спільної справи — монополії, олігархат чи сама держава? Зараз і будемо розбиратися.

Слова «колективне» і «кооператив» за роки пострадянського транзиту демонізували. Замість продовження кращого і реформування того, що не працює, — в Україні залюбки нищать усе. Що натомість залишається — аналізує наша журналістка Дар’я Левковська.

3 грудня 1999р. Президент Кучма видав Указ про фактичний розгін колгоспів —«Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Це стало однією з найважливіших і найбільш відчутних подій в аграрному секторі за роки незалежності країни. Суть реформи полягала у перетворенні всіх колгоспів у підприємства, засновані на приватній власності на землю і засоби виробництва. Передбачалося, що приватний господар краще впорається з поставленим завданням і нагодує не тільки Україну, а й мало не весь світ. Вийшло ж навпаки: нині в країні практично знищено тваринництво, а прилавки магазинів забиті імпортною продукцією.

З тих пір слово «колгосп» стало ледь не лайкою. І не дивно, адже зараз у нас активно виховується ненависть до всього радянського. Проте, варто усвідомлювати, що «колгосп» і «аграрний кооператив» — це різні речі. Кооперативи по суті своїй мають велику кількість переваг і, певно, головна з них — це розподіл прибутку між його членами не пропорційно їхнім паям, а відповідно до їх трудових внесків. У такому ж порядку розподіляється і майно, що залишилося після ліквідації кооперативу. Такий порядок розподілу матеріально зацікавлює кожного члена кооперативу більш сумлінно та відповідально ставитися до своєї праці. До того ж, законодавством не обмежується кількість членів кооперативу, що надає великі можливості фізичним особам вступати в кооператив. Усі члени кооперативу мають рівні права в управлінні, так як кожен із них має тільки один голос.

Недоліки полягають у тому, що число членів у кооперативі має бути не менше 5 осіб, а це істотно обмежує можливості їх створення. До того ж, кожен член кооперативу несе обмежену відповідальність за боргами кооперативу. Будь-який приватний бізнес має на меті, насамперед, отримання прибутку. Це його головне завдання, і, досягаючи його, власник може легко пожертвувати працівниками, провівши скорочення штату, аби мінімізувати витрати. Таким чином він фактично змушує меншу кількість працівників виконувати більше роботи. У кооперативі такий поворот подій неможливий, адже всі люди там — рівнозначні члени об’єднання. Об’єднання зусиль зменшує витрати для людей і збільшує ціну на їх продукцію. Наприклад, тримати землю гектарами, обробляти її та збирати врожай — дуже важко для однієї людини, а у кооперативі один трактор береться в оренду на групу людей. Так само закупаються доїльні апарати, є спільне місце для зберігання молока і т.д. До того ж, самі селяни — не спеціалісти у сфері реалізації, маркетингу та реклами власної продукції, а от кооператив бере цю справу на себе та випускає продукцію з певним логотипом і репутацією. Причому, вигідно це не тільки для самих сільгоспвиробників у особі селян, а й для покупців — продукція буде якіснішою, адже вона контролюється.

ВИРОБЛЕНА ПРОДУКЦІЯ НЕ ТІЛЬКИ ЙДЕ НА ПРОДАЖ, А Й ЗАДОВОЛЬНЯЄ ПОТРЕБИ САМИХ ПРАЦІВНИКІВ І НАВІТЬ ДОЗВОЛЯЄ ТРИМАТИ ВЛАСНУ ЇДАЛЬНЮ, ДЕ ПОДАЮТЬ ЗАВЖДИ СВІЖІ, ВИГОТОВЛЕНІ ВЛАСНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ПРОДУКТИ

Чудовим прикладом усіх переваг колективної форми господарювання є виробничий сільськогосподарський кооператив «Злагода», що знаходиться у с. Кірове (нині – Пальчиківка) на Полтавщині.

Об’єднання спеціалізується на сільському господарстві, рослинництві, тваринництві та переробці продукції тваринництва. На його території є власні молочні виробництва, птахоферма та свиноферма, пекарня, крупорушка й олійниця. Вироблена продукція не тільки йде на продаж, а й задовольняє потреби самих працівників і навіть дозволяє тримати власну їдальню, де подають завжди свіжі, виготовлені власними зусиллями продукти. Штат кооперативу у різні сезони складає 250-300 чоловік. У даному випадку кооператив виконує надзвичайно важливу функцію як для країни, так і для села — надає робочі місця, які фактично не дають селу розпастися.

До речі, варто зауважити, що наприкінці березня 2016р. було прийнято закон про сімейні ферми, що, посуті, було «намаганням відродити кооперативний рух на селі». Суть закону полягає у тому, що якщо селянин не має роботи у селі, то може організувати її прямо на власному подвір’ї. Він вироблятиме продукцію як для своєї родини, так і на продаж. Працювати у такому утворенні мають право виключно члени однієї родини, за що отримуватимуть і трудовий стаж. Звучить чудово, чи не так? Але знову вийшло, що зробили тільки гірше, адже тепер кожна бабуся, яка продає свою городину, має зареєструватися як юридична особа або ФОП і навіть обкладатиметься податком! Ну, що ж, хотіли як краще, а вийшло як завжди.

Тож мати багато людей у тваринництві (яке зараз не таке популярне, як рослинництво, бо вважається більш затратним і важким), витримувати сівозміну і мати при цьому велику рентабельність — це мало в кого виходить, а от кооперативу «Злагода» вдається.

У 70-х рр. у Латинській Америці основна маса земель була об’єднана у кооперативи, що контролювалися з боку держави. Завдяки таким заходам влада змогла позбутися залежності від імпорту через налагодження власного виробництва. В Ізраїлі такі самі об’єднання звуться «кібуци» і складають гідну конкуренцію всесвітньо відомим виробникам. До речі, колективну форму господарювання в Ізраїль принесли саме радянські мігранти. Один лише кібуц Хацерим за оцінками журналу Forbes має капітал приблизно 1,25 млрд шекелей (більше 8 млрд грн)! І це далеко не єдиний процвітаючий кібуц. Все це при тому, що близько 60% території Ізраїлю займають кам’янисті землі пустелі.

А на наших надзвичайно врожайних землях кооперативи були тупо знищені і досі будь-яка спроба відновити їх виявляється провальною. І не дивно, адже з часом таке виробництво змогло б конкурувати з монополіями. Адже, посуті, головний ворог кооперативів — це перекупники, які передають сировину великим приватним виробникам. У кооперативах саме люди та їх робота — найцінніше, спільна справа, яка об’єднує зусилля кожного селянина у великий злагоджений механізм.

Окрім того, кооперативи можуть чудово працювати і в інших сферах. До прикладу, об’єднання дрібних підприємців для участі у крупних тендерах задля конкуренції з більшими зменшило б рівень корумпованості та зробило б тендерування більш прозорим, але державою поки такі механізми не передбачені.

Безперечно, кооперативи можна і треба відновити. Але для цього потрібно створити умови для них. У першу чергу, має сприяти законодавство: забезпечити легке і недороге кредитування та знизити оподаткування для кооперативів. На жаль, людям нині дуже важко об’єднуватися, бо вони були обдурені вже багато разів, у тому числі самою державою.

• ← МЕДИЦИНА ОТЧАЯНИЯ
• ПАЛЬМА ПЕРШОСТІ АБО… ПЕРШІСТЬ ПАЛЬМ →