Українська команда на цьогорічних Олімпійських іграх показала найгірший в історії результат. Захищати честь України відправилося 206 спортсменів. Повернулася команда лише з 11 медалями. Натомість цьогорічна Паралімпіада в Ріо стала найуспішнішою для нас. Українські паралімпійці здобули 117 медалей і посіли третє місце в командному заліку.

У чому секрет такого феноменального виступу паралімпійської збірної України та в чому причина провалу олімпійської команди?

Українські спортсмени показали найскромніший результат за всю історію участі в літніх Олімпійських іграх під прапором незалежної держави: 2 золоті, 5 срібних і 4 бронзові медалі; 31-е місце в загальному медальному заліку. У Ріо-де-Жанейро українська делегація була й найменш численною за всі Олімпіади. Такий виступ багато хто охрестив «провалом» української команди, інші — «закономірним результатом», що відображає стан рівня життя й економіки.

НЕ ХОЧУ ЛУКАВИТИ, АЛЕ ПАРАЛІМПІЙЦІ НАБАГАТО СИЛЬНІШІ МОРАЛЬНО, ДУХОВНО

«Спорт — це дзеркало стану країни в цілому», — так сказав голова Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка, коментуючи виступ українців на Ріо. «У нашій країні йде війна і економічна криза. Ми втратили тренувальні бази в Криму, де по накатаній методиці готувалося багато команд; втратили інфраструктуру в Донецькій і Луганській областях. Згадати хоча б три стадіони, реконструйованих до юнацького чемпіонату світу-2013 з легкої атлетики. Адже це були повноцінні бази підготовки. Багато спортсменів і тренери змушені були виїхати з рідного дому, змінити своє життя, влаштовуватися на нових місцях», — зазначив Бубка.

Останні роки на тлі проблем, які обрушилися на країну, увага до спорту знизилася. Не секрет, що спорт в Україні не користується адекватною державною підтримкою. Втім, дуже показовим у цьому плані є рейтинг країн, які готові платити найбільші гонорари за олімпійські медалі найвищого ґатунку. Україна в ньому входить у топ-10: $125 000 олімпієць отримує за «золото», $80 000 — за «срібло» і $55 000 — за «бронзу». Таким чином Україна перебуває поряд із Сінгапуром, Азербайджаном, Таїландом, Філіппінами, Казахстаном, Малайзією та іншими країнами, які не є світовими спортивним лідерами. Китай, США, Канада, Німеччина платять набагато менше, всього 20-50 тис. за «золото». А от Великобританія, Норвегія, Швеція, Хорватія, Нова Зеландія взагалі не заохочують спортсменів грошовою винагородою за медалі. Проте чи не створені там умови для спортсменів, які дають можливості для вдосконалення майстерності? Коли медаль стає особистим надбанням, гордістю та визнанням таланту й праці. Окрім цього, спортивне меценатство, яке раніше вважалося для бізнесменів способом зміцнити імідж, показати свою увагу до соціальних питань, вибудувати відносини з владою, перестало виконувати подібні функції. Інвестиції зменшуються навіть у футбол. То чи можна тоді говорити про діловий інтерес до інших видів спорту?

«Всі олімпійці зробили, що могли. Результат такий собі, звичайно…Не такий, як був на минулих олімпіадах, але все закономірно. Треба, мабуть, більше уваги приділяти розвитку спорту в нашій країні. Про олімпійський спорт і самих спортсменів в Україні дбають, проте принцип у нас такий: і не радянський, але і не європейський. На якомусь початковому рівні держава повинна підтримувати, підштовхувати, а потім створити такі умови, щоб спонсори та меценати були зацікавлені підтримувати спортсменів, вкладати в них гроші, як це зроблено в усіх європейських країнах. У нас такого ще немає…», — говорить у коментарі  український олімпієць, легкоатлет-десятиборець Олексій Касьянов.

«Я не вважаю наш виступ на Олімпіаді в Ріо огидним. Просто держава має більше дбати про спортивні технології, про такі, які взагалі допомагають побудувати здорове суспільство. Якщо успішні та здорові спортсмени, то будуть й успішні воєнні технології. Все взаємопов’язано. У радянський час, коли розвивали космонавтику, тоді розвивався і спорт, і спортивні технології. Так само і в США. Має бути комплексний підхід — і держави, і приватних грошей. Паралімпійці наші взагалі молодці. Вони дуже багато зробили для України. Їх результат дуже багатьох людей надихав і буде надихати. Все одно, спорт — це величезний труд, тому не можу сказати, що хтось десь недопрацював і не чистий перед своєю совістю. Я вважаю, і ті, й ті спортсмени великі молодці, це я знаю точно», — каже Олексій.

Отже, підкорити Бразилію змогла синьо-жовта збірна паралімпійців. Команда розпочала з упевненого старту і у перший же день здобула «золото» до своєї скарбнички. В Ріо наші паралімпійці зайняли третє місце, поступившись лише Китаю та Великій Британії. Українці відразу на 25 нагород перевищили досягнення попередньої Паралімпіади в Лондоні. Цьогоріч вони завоювали 117 медалей — 41 золоту, 37 срібних і 39 бронзових. Крім цього, українські спортсмени встановили 109 рекордів. Із них 22 рекорди світу, 32 паралімпійські рекорди і 54 рекорди Європи. Про це повідомляла прес-служба Національного комітету спорту інвалідів України.

«Ми очікували такого результату, бо паралімпійська збірна України завжди їде за самими високими результатами. А футбольна паралімпійська збірна вже протягом 5 років є фіналістом Паралімпіади. Для мене це друга медаль, перша була срібна, тепер це «золото», — розповідає паралімпієць, футболіст української збірної Євген Зінов’єв. Він народився зі спинно-мозковою грижею. За 8 місяців переніс 13 операцій. Як каже сам Євген, лікарі намагалися вилікувати його і зробити здоровою людиною, а зробили мегаздоровою». Футболом він почав займатися з 10 років, до цього віку був паралізований і прикутий до інвалідного візка. Граючи з м’ячем у дворі, хлопець почав ходити, через кілька років захопився футболом і вже незабаром став членом юнацької команди, а у 2012р. — учасником Паралімпійських ігор. Євген ще, до речі, має й активну громадянську позицію, брав участь у фіналах найбільшого всеукраїнського молодіжного проекту — Студреспубліці, тричі ставав її чемпіоном з футболу.

СВІТ ДИВУЄТЬСЯ КОНТРАСТУ МІЖ ВИСТУПОМ ПАРАЛІМПІЙСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ З УКРАЇНИ ТА СТАВЛЕННЯМ ДО ЛЮДЕЙ ІЗ ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В НАШІЙ КРАЇНІ

«У цьому році ми ретельно готувалися, їхали лише за перемогою. Надзвичайно нам допомогло те, що вся Україна за нас переживала, чекала від нас перемог і високих результатів. Звісно, в командному виді спорту набагато складніше, бо кожен спортсмен, виходячи на поле, розуміє, що він відповідальний за всю команду. Не хочу лукавити, але паралімпійці набагато сильніші морально, духовно. Це складно передати, не буду засуджувати олімпійців, і порівнювати з паралімпійцями, але… Ми прагнемо більше. Паралімпійці — це такі люди, які від життя беруть максимум, хоча Бог обділив їх здоров’ям. Але тим не менше, вони ніколи не опускають руки та завжди добиваються кращих результатів, у житті, спорті, у всьому. Потрапивши у структуру паралімпійського спорту, конкретно футболу, я вже давно собі довів, що ніколи в житті не можна опускати руки, що потрібно добиватися успіху, визнання своїх близьких, усієї нашої прекрасної України. Собі я давно все довів, а потрапляючи на Паралімпіаду, хочеться й Україні показати і нашим хлопцям, які на Сході обороняють країну. Вони там тримають кордон, а ми тут підкорюємо увесь світ. Все взаємопов’язано.

Багато людей зараз думають, що Україна — це бренд. Носити вишиванку та співати гімн — зараз це стало досить модно. Я знаю багато людей, які до цього зневажали Україну, а зараз показують себе чи не головними патріотами. Але хочу підкреслити, якщо ти не любив до цього свою країну, зараз не треба ці «понти колотити дешеві». Люди навіть не уявляють, наскільки приємно стояти на п’єдесталі, коли заповнений 40 000-й стадіон і ти співаєш гімн своєї прекрасної країни — це потрібно відчувати», — зазначає Євген.

Різниця в здобутках українських паралімпійців та олімпійців ставить багато питань. Та порівнювати результати олімпійської збірної з успіхами їхніх паралімпійських колег доволі складно та не зовсім доречно. Чому так сталося? Критикувати можна і профільне міністерство, яке несе найбільшу відповідальність за рівень виступів та олімпійських досягнень наших спортсменів, і бойові дії на Сході, і скудне фінансування… Відмовок вдосталь. І хоч усе це впливає на розвиток спорту, проте для того, аби виховати професійного спортсмена, потрібен час. Україна не лише змарнувала та залишилася без бази, що мала за часів Радянського Союзу, а й не надбала нового. Спорт опинився на задвірках. Кожна нова влада запевняла: коштів немає, тримайтеся, мовляв, недостатнє фінансування — основна причина. Та може гроші були, та не було вміння їх правильно розподіляти, чи ж навпаки, було вміння їх «правильно» розкрадати. Нові спортивні майданчики відкривають лише з метою піару. Таке ставлення до спорту стало причиною того, що талановиті українці виступають за кордоном.

Віру в український спорт піднімають наші паралімпійці. Однак, світ дивується контрасту між виступом паралімпійської делегації з України та ставленням до людей із обмеженими можливостями в нашій країні. Ми не вміємо цінувати наших героїв. А ще більше ми не вміємо грамотно, спільно працювати, аби «народжувати» нових. І доки ми це не усвідомимо, доки не будемо викладатися на 120%, доки не будемо віддавати все до останньої краплі поту, як цього року це робили паралімпійці, доти ми будемо займати місця внизу.

• ← СТИПЕНДІЇ: СКАСУВАТИ НЕ МОЖНА ЗНИЗИТИ?
• ЗГРАЯ «ЧОРНИХ ЛЕБЕДІВ» VS. ЛЮДСЬКИЙ РОЗУМ →