Особливу думку та глибокий аналіз подій останнього часу дав політолог Андрій Окара. На питання, за яких умов може повернутися Крим і Донбас, відповів дуже просто і зрозуміло: «Україна, насамперед, повинна стати успішною та перестати бути такою страшною для них».

З Андрієм говорили про режим Порошенка, прихід до влади нових політичних сил і про те, скільки ще може продовжуватися процес тління, а також, що робити з «пропащою силою» і як Україні стати глобальним проектом. Тон дискусії задавали лідер республіканців Павло Вікнянський і головна редакторка газети nr-logo Віра Андріюк.

Screenshot_1

Віра Андріюк: Андрію, подивіться, що відбувається зараз в журналістиці — я про історію з «Інтером» та «95-м кварталом» — чи це є встановлення нового режиму, чи це просто залякування? Чи як можна оцінювати ці події, які вже стали системними?

Андрій Окара: Я думаю, зараз не доводиться говорити, що в Україні існує небезпека узурпації влади. Порошенко не йде шляхом Януковича, хоча, можливо, інколи йому того хочеться. Не бачу, щоб в Україні зараз була загроза нового авторитаризму. Але з того, насправді, дуже мала радість. Загрози авторитаризму нема, насамперед, через те, що у нинішнього політичного режиму немає необхідних можливостей та інструментів для авторитаризації, є певна конкуренція різних політичних угрупувань. Також у режиму нема великого раціонального бажання тримати все-все під контролем — адже досвід Януковича став справжньою протиотрутою проти авторитаристських тенденцій в Україні.

ЗАРАЗ УКРАЇНІ ПОТРІБНІ ПОЛІТИКИ З ДУЖЕ ПОТУЖНИМ БАЧЕННЯМ МАЙБУТНЬОГО, НОСІЇ ЕСХАТОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

Звісно, у кожного українського президента виникає спокуса всіх «построїти» та «напрягти» — і диктується це не лише волею до влади, але й абсолютно раціональним бажанням збудувати ефективний владний механізм і модернізувати країну. Хоча, звісно, у кожного своє специфічне уявлення про спільне благо. Кучмою сучасна й модернізована Україна мислилась як великий завод, Ющенком — як велика пасіка з етнографічним музеєм (типу як у Пироговому), Януковичем — як велика зона, де він єдиний пахан. 

Віра Андріюк: А Порошенком?

Андрій Окара: Підозрюю, що як вітрина фірмових магазинів «Рошен» — як той, що біля Бессарабського ринку в Києві або неподалік пам’ятників Міцкевичу та Данилу Галицькому у центрі Львова. Там все таке яскраве, солоденьке, подарункове, святкове, веселе, цікаве. Але, на жаль, іграшкове. Порошенко говорить багато красивих і пафосних слів… Інша справа, що справжня модернізація неможлива без зламу нинішньої феодальної системи, яка, у свою чергу, забезпечує панівний стан нинішній еліті. Але певні запобіжники від деспотії та феодального ладу гарантовані Майданом, інші — гарантовані волею нинішнього політичного режиму чи навіть турботою влади про власний рейтинг, імідж і піар. Приміром, зараз склалась ситуація, коли боротьба з корупцією на рівні ГПУ та НАБУ стала головним фактором створення позитивного іміджу та підвищення легітимності нинішнього режиму. Звідси й харизматичний Луценко, який став постійним ньюзмейкером. І це, насправді, прорив. Можливо, більшості з нас хотілося б, аби «колективний Порошенко» боровся б з корупцію завдяки любові до людства, благодійності, альтруїзму, солідарності та бажанню всезагального щастя. Але вони на це йдуть не через альтруїзм, а через суто шкурні інтереси.

Віра Андріюк: Це нормально?

Андрій Окара: Це дуже добре! Нас має цікавити, насамперед, ефективність боротьби з корупцією, а не альтруїзм політиків. Альтруїзму в них не буває, їхня головна риса — воля до влади. Звісно, якщо це справжня боротьба з корупцією, а не намагання розправитись з політичними опонентами чи спроби розкрутити «багатеньких Буратінок» на «дєнзнакі». Я думаю, що Порошенко щиро хоче всім блага, щастя та багато смачних шоколадок. Але він не Бог. І не надлюдина. І не зовсім політик. Скоріше, бізнесмен, який прийшов у політику в критичну годину і який діє переважно у бізнесовій, аніж у політичній парадигмі. І в цьому проблема, оскільки зараз Україні потрібні політики з дуже потужним баченням майбутнього, носії есхатологічного світогляду. Адже саме в нинішній постреволюційній ситуації закладається матриця майбутньої України. І якщо цим займаються люди з кволою енергетикою, стяжателі, то так воно й попливе. Шкода, що він цінує людей, насамперед, за лояльність, а не за ділові та креативні якості. Ну, але вже як є…

Віра Андріюк: А яка вірогідність нового Майдану, революції в Україні цієї осені?

Андрій Окара: В Україні визріває революційна ситуація. Але, думаю, найближчим часом не визріє. З одного боку, є чимало фронтовиків — людей із чорно-білим сприйняттям реальності та готових протестувати проти несправедливості — як вони її розуміють. Крім того — тарифні реформи (або, якщо хочете, «тарифний геноцид») створюють величезну армію незадоволених діями влади. З другого боку — владна корпорація, яка погано відчуває ситуацію, у якої немає нравственных рефлексій, яка не використовує можливості соціальної солідарності та навіть не сильно заморочується «соціалкою» — думає то пенсійний вік збільшити, то стипендії скасувати.

Ще зовсім недавно в українському суспільстві була досить проста й очевидна поляризація: «Ви готові терпіти Януковича та його соратників?», «Ви за угоду з ЄС чи проти?», «Ви за Москву чи проти?», «Ви за Путіна чи проти?», «Ви за кримнаш чи проти?». Зараз питання, що поділяють суспільство, набагато складніші та незрозуміліші. Очевидних маркерів нема, якщо не казати про ставлення до Росії й Путіна. Ставлення до Порошенка переважно погане, але воно не мобілізує електорат на альтернативні сценарії політичної поведінки. У ситуації відсутніх видимих альтернатив суспільству набагато складніше висунути претензії до діючої влади. Безвідмовно спрацьовує риторичне питання: «Так, Порошенко поганий, не такий, як вам марилось, він не зупинив війну і не збудував раю на землі. Але хто інший, якщо не він?». Тому рейтинг в українського Президента вбивчий, але суспільство у цілому готове його терпіти і як президента, і як генератора політичного процесу.

ПРОБЛЕМА НИНІШНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ У ТОМУ, ЩО ВОНА АНТИІНТЕЛЕКТУАЛЬНА. ХОЧА ЗАРАЗ ВОНИ ЗАСВОЇЛИ ЦЕЙ МОДЕРНІЗАЦІЙНИЙ ЛЕКСИКОН І ГРАЮТЬСЯ В ТЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З МОДЕРНІЗАЦІЄЮ

Павло Вікнянський: Мабуть, до якогось моменту, як при Януковичу, що викриє все.

Віра Андріюк: Ну, в Януковича — все поступово нагніталося-нагніталося, і тут ось це непідписання. І все посипалось. Який може бути момент у Порошенка, коли все посиплеться?

Андрій Окара: Я, відверто кажучи, поки що не бачу такої «точки неповернення», через яку може статись «третій Майдан». Йдеться не про податкові майдани, а про повноцінний протест, що збирає мільйони людей. Поки що такої ситуації я не бачу. Чому? Тому що для неї повинна бути очевидною альтернатива. Потрібен альтернативний і всім очевидний порядок денний. Повинно бути у суспільстві уявлення про те, що хтось — носій верховної влади — абсолют- но порушив якісь норми. Зараз такої ситуації нема. Інша справа, що «так-жить-нельзя». Да, нельзя. І сам Порошенко скаже: «Да, так-жить-нельзя. Тож ви мене, президента, слухайте, і далі ми разом щось придумаємо. А взагалі, хорошого вам настроєнія!»

Павло Вікнянський: Давай поговоримо про модернізаційний суб’єкт.

Андрій Окара: Так. Це зараз ключова тема для майбутнього України. Проблема нинішньої української влади у тому, що вона антиінтелектуальна. Хоча зараз вони засвоїли цей модернізаційний лексикон і граються в теми, пов’язані з модернізацією. Вони просто розуміють, що для того, аби гарно жити та бути елітою, щоб мати доступ до ресурсів, їм треба повторювати певний набір слів. Колись це були такі слова: «Любовь, комсомол и весна», потім: «Перестройка, ускорение, новое мышление», потім «Незалежність, самостійна Україна, українська держава», потім «Європеїзація, шлях в Європу, європейський вибір», тепер — «Модернізація, оновлення, перезаснування країни, нова Конституція, новий суспільний договір». Еліта краще нас розуміє, щоб для того, аби залишатись елітою, їм потрібно генерувати та повторювати якусь подібну словесну байду. Вони не дуже над тим замислюються, але розуміють, що такі правила гри і такий шлях до перемоги. І через це, оскільки еліта в цілому тупа (за нечисленними виключеннями), вони просто навчилися досить ефективно говорити ці кодові словеса та мати з цього бонуси і всякі позитиви. Так що молодці, хлопці!

Павло Вікнянський: Вони молодці? А-як-же-Родіна?

ПАРТІЯ «РЕСПУБЛІКА» І МЕРЕЖА СТУДРЕСПУБЛІКА ПОВИННІ СТАТИ ОДНИМИ ІЗ КЛЮЧОВИХ ЛАНОК НОВОГО СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА

Андрій Окара: А «Родіна» — це ресурс для збагачення еліти. От тому-то й відрізняється безвідповідальна така, «потрошительна» еліта. Павло Вікнянський: Багато людей після Майдану, у т.ч. й вихідці звідти, вони ж про себе, мабуть, також думали, що вони контреліта.

Андрій Окара: Звісно, про себе вони саме так і думали! Думали, що вони — еліта та контреліта, хоч це не заважає їм бути людьми досить примітивними й одновимірними — з абсолютно паразитичним типом мотивацій, із плінтусовим мисленням. Хоча таким людям, як правило, не властивий тоталітарний стиль у політиці.

Павло Вікнянський: Деякі інтелектуали ліберального штибу так і кажуть, що краще, так як у нас, ніж ідеократія.

Андрій Окара: Дійсно. Тому що жертвами ідеократії стають люди, а не гроші. Причому, насамперед, люди, подібні до нас, тобто інтелектуально ангажовані, соціально активні. Ну, коли такий формат режиму, як в Україні, воно хоча б, принаймні, не створює загрози для фізичного виживання суспільства. А в ідеократів завжди є ідея-фікс, вони з нею носяться, як із писаною торбою, і намагаються увесь Всесвіт переформатувати відповідно до своїх тупих і примітивних, або навпаки — вишуканих і піднесених уявлень про всезагальне благо. Але для України скоро альтернатива буде така: бути чи не бути. Як у Гамлета. Модернізація раніше проходила у ситуації, коли був виклик для країни — або модернізуватися, або зникнути. Нині ж країни можуть і не модернізуватися, адже все одно ніхто їх не розшматує. І люди з голоду дохнути не будуть. Принаймні, такого, як 1933р., уже точно не буде. І тому, у чому зараз полягає основна проблема модернізації? Багато країн могли існувати в немодернізованому вигляді — жити довго, хоч і не дуже щасливо. Бо загроз для таких режимів у XXI ст. немає. І Україна зараз фактично демонструє нову ситуацію, коли є пряма загроза для її існування — у ситуації відмови від модернізації. Тому це дуже цікавий виклик. Він недоосмислений ще зараз. І треба, щоб українські інтелектуали над цим думали. Але знов-таки, тут буває багато всяких конкуруючих інтересів. Так що в будь-якому разі зараз Україна стоїть на межі. Тож треба не розпорошити здорові можливості у суспільстві.

Павло Вікнянський: Тепер поговоримо не в ліричному форматі, а у форматі простих відповідей. 

Андрій Окара: Простих відповідей? Добре. Для простих відповідей необхідно створювати нові суб’єкти. Але останні намагання самоорганізуватися у вигляді політичних партій були збиті ще на злеті. І Саакашвілі, і Лещенко-Мустафа-Гацько, і всякі ліві сили. 

УКРАЇНА ПОВИННА ПЕРЕРОДИТИСЬ. СТАТИ СУБ’ЄКТНОЮ КРАЇНОЮ. ПОЧАТИ ТВОРИТИ ВЛАСНИЙ ПРОЕКТ РОЗВИТКУ, А НЕ ВПИСУВАТИСЬ У ЧУЖІ. ПІСЛЯ МАЙДАНУ УКРАЇНА МОЖЕ ПРЕТЕНДУВАТИ НА ТЕ, АБИ СТАТИ ГЛОБАЛЬНИМ ТА УНІВЕРСАЛЬНИМ ПРОЕКТОМ

Павло Вікнянський: А що з Тимошенко? Вона зараз, якщо довіряти рейтингам, політик №1 у країні. І навряд чи з’явиться до осінніх протестів політик зі схожими рейтинговими показниками.

Андрій Окара: Я завжди ставився до Юлії Тимошенко з симпатією, але зараз бачу розсинхронізацію двох важливих для неї процесів її політичної біографії. Перший: вона зараз говорить те, що збільшує її рейтинг і майже не говорить того, що знижує. Правда, трапився казус Савченко: два роки тому Надію брали, щоб збільшити рейтинг, а тепер, щоб збільшити рейтинг — її треба взагалі позбутись. На жаль. Типу, «дєвушка, ми з тобою взагалі не знайомі». Хоча Надія сама у тому винна. Коли вона повернулась у Київ, на ній можна було нову інноваційну політичну партію збудувати. А тепер — тільки сміх. Так от, перший процес — це те, що Тимошенко раптом дійсно стала найрейтинговішим політиком.

З іншого боку, у політичному житті Тимошенко є й другий процес: вона сама зараз виглядає не найкращим чином. Не ззовні — ззовні вона якраз ікона стилю. А психологічно, морально, емоційно, ідеологічно. Їй би зараз було б треба стати генератором нової енергетики, ідеологічним трендмейкером, надією для різних електоратів. А у неї головна тема публічної активності — це тарифи. Можливо, вона ще просто не відновилася після тюрми. З новими ідеями — напряг, також усе менше й менше людей, яким вона довіряє. Отже, з одного боку, в неї ніколи раніше не було таких рейтингів, вона не була ніколи настільки безальтернативною фігурою. Але, з іншого боку, враження, що їй це зараз не дуже-то й потрібно. На сьогодні вона не схожа на лідера якогось нового проекту чи вождя нового політичного повстання. Хоча все може статись…

Павло Вікнянський: Знаєш, я згадую, настрої, які були останні півроку перед повстанням на Майдані. Ніколи не буває так темно, як перед світанком. Значить треба жити, рухатися, займатися своєю справою, розвиватися, робити це якісніше й енергійніше! Жити повноцінним життям. Твої поради?

Андрій Окара: Треба просто в катастрофічному, авральному режимі створювати новий соціальний суб’єкт, який стане основою для формування контреліти і зможе в критичний момент взяти на себе відповідальність в українській політиці. Партія «Республіка» і мережа Студреспубліка повинні стати одними із ключових ланок цього нового суб’єкта. Для повноцінності такого суб’єкта потрібно ще декілька інституцій, без яких вони просто не можуть існувати нормально. Тож все це треба робити негайно та з розумінням того, що альтернативою може стати глобальний «писець». Віра Андріюк: У мене ще таке питання. Чи може нова політична сила прийти до влади класичним шляхом, через парламентські вибори, чи тільки шлях революційний?

Андрій Окара: Все може бути, але нескоро. А прийти некласичним шляхом, я думаю, більше шансів.

Павло Вікнянський: Як зберегти ідейність і концептуальність та не стати, як ти сказав, «тупим ідеократом»?

Андрій Окара: Треба мати всередині себе такий генератор смислів і духовних станів.

Віра Андріюк: Ми ще не спитали про Донбас і Крим. Як довго може продовжуватися така ситуація, як зараз?

Андрій Окара: Щодо Донбасу, то треба змиритись із тим, що ця проблема існуватиме стільки, скільки існуватиме нинішній політичний режим у РФ. Така логіка гібридної війни. Будуть якісь нові нюанси і корекція ситуації, але Донбас як фактор впливу на Україну залишиться.

Щодо Криму, то там є багато аспектів. Чотири необхідні політичні умови такі: Путін перестає бути президентом РФ, в Україні — економічний злет, життя починає вирувати, скрізь відчуття успіху та перспективи, в РФ — регіональна деструкція. Четверта умова: українська дипломатія провела ефективне лобіювання кримської теми в середовищі західних політеліт. Але є головна концептуальна умова: Україна повинна переродитись. Стати суб’єктною країною. Почати творити власний проект розвитку, а не вписуватись у чужі. Після Майдану Україна може претендувати на те, аби стати глобальним та універсальним проектом. Але як це зробити з провінційною, приземленою, другорядною елітою, яка не вміє навіть мріяти, — це питання. Хоча, думаю, такі можливості є. Але це окрема і дуже довга тема.

Павло Вікнянський: Дуже дякую, Андрію! 

Передплата на сайт-газету nr-logo

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
29.09.2016 new-republic

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Login form

[wppb-login]

×
Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю