В інформаційному просторі надзвичайно важко щось знайти про людей похилого віку, окрім, може, проурядової пропаганди пенсійної «реформи» чи засудження того часу, в якому вони жили і творили, раділи і… створювали все, завдяки чому ми взагалі існуємо. От у цьому контексті й не дуже дивною є моторошна тенденція — зневага молодими літніх. Людей похилого віку невігласи та циніки асоціюють не з мудрістю, не з заслуженим ними відпочинком, а з пропагандистськими, антиісторичними спекуляціями на «совку» — вважають цих людей ледь не зайвими.

Про розрив між поколіннями в Україні, про дикунське ставлення держави та загалом громадян до пенсіонерів і про те, як подолати цю не лише морально жахливу, але й шкідливу для суспільства та держави ситуацію, — у тексті Павла Вікнянського. Запевняємо, це лише початок роботи з давно назрілою темою.

ВОНИ ВИЖИВАЮТЬ ПОСЕРЕД НАС

Щоб зробити свою мову та світосприйняття більш виразними, ми, люди, любимо всілякі óбрази про паралельний світ, «той» світ, про щось «за муром», десь там, в інших світах, вимірах. Таким чином підкреслюємо, коли нам або складно, важко, або навпаки — дуже добре, або коли ми хочемо чогось не помічати.

МИ НАЗАВЖДИ ПОВИННІ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЗВИНУВАЧЕНЬ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СТАРШОГО ПОКОЛІННЯ, ВІД ПОДАЧОК ЇМ

Достатньо вийти на вулицю. Познайомимося зі звичайною жіночкою, яку українська влада (а якщо бути чесними, то й значна, якщо не більша частина співгромадян) воліє не помічати.

Пенсіонерка з Броварів пані Олена тільки-но вийшла з магазину. Каже, купила 6 яблук, бо дозволити більше собі не може. У гаманці у бабусі залишилося лише 90 грн, а пенсія ще не скоро. Розповідає: ображена на уряд і Президента, бо на мінімальну пенсію вона не живе — виживає: «Хай би йому дать тисячу, як він мені дав тисячу двісті, шо я всю жизнь проробила на стройкє. Купити мила, порошка, я вже не говорю про носки і таблетки. Шо б він би робив з ними? Та сит голодному не вірить».

Трохи більше тисячі гривень на місяць. Саме на ці гроші має вижити український пенсіонер. І для переважної більшості українців старість — це маленька пенсія, а також байдужість, хвороби та самотність. Подарована ж владою пенсійна «реформа» підготувала ще й голод і злидні для людей, які зараз працюють без трудових договорів (будемо чесними, таких надзвичайно багато, бо всі мусять якось виживати) і, відповідно, не отримають права на пенсію. Друзі, дорогі, як же так сталося?

Ті, хто намагаються зрозуміти світ, досліджують зло, яке творилося і твориться серед нас, кожен раз дивуються тому, як легко людина переходить межу «власне» людяності. Не раз в історії було, що сусіди, колеги, родичі, ну, свої, близькі люди… раптом зникали. От як це сталося в Європі 80 років тому. Але вони не просто зникли — вони були знищені, самими цими людьми, або їх сусідами, знайомими, тими, кому вони віддали владу і підкорилися. Так, це про євреїв і Голокост, остаточне вирішення питання яких було навіть злочинцями «аргументовано й обґрунтовано».

РІЗНІ СВІТИ — ОДНАКОВІ СЕРЦЯ

А що ж сталося з нами? Ми здебільшого воліємо бачити інший світ, і там — красиві, причесані і, здавалося б, здорові люди в світі медій, глянцю, моди, інтернету. Переповнені кафешки, суперечки мешканців мегаполісу… Куди краще полетіти засмагати? Матюки випещених чоловіків за кермом дорогезних автівок про те, які погані дороги… бо побудовані були не цими нахабними нуворишами, а ще представниками іншого світу.

Того, де економлять на їжі, м’ясо їдять лише по святах, де повільно вимирають. Це світ тих, від кого відвернулися, кого призначили винними у недбальстві, гріхах, власній нездатності до позитивних змін. У цьому паралельному світі живуть наші з вами дідусі та бабусі, а незабаром опиняться й батьки. Очевидно, що егоїзм молодого і середнього покоління і незалучення досвіду, знань старшого покоління — це один метастаз того стану, в якому перебувають наші суспільство та держава

Мабуть, практично неможливо було тоді в Німеччині нормальній людині пояснити маніяку-нацисту, чому таке відношення до інших людей дикунське, нелюдське. Так і зараз, чи можна щось довести «господарю життя»? Увесь їхній «успіх» — це збагачення за рахунок знищення солідарності всіх громадян, це здирництво, приниження, позбавлення когось чогось, як кажуть у народі, по головах ідуть — слабкіших, не пристосованих, «лохів»… Ось так, близько 30% населення України зробили вже ледь не по соціальному статусу — «лохами».

ЕГОЇЗМ МОЛОДОГО І СЕРЕДНЬОГО ПОКОЛІННЯ І НЕЗАЛУЧЕННЯ ДОСВІДУ, ЗНАНЬ СТАРШОГО ПОКОЛІННЯ — ЦЕ МЕТАСТАЗ СТАНУ, В ЯКОМУ ПЕРЕБУВАЮТЬ НАШІ СУСПІЛЬСТВО ТА ДЕРЖАВА

Отже, наше звернення до тих, хто не осліп, ще не втратив совість, здатність критичного осмислення дійсності. У нашій спільній країні всьому населенню мусять бути створені пристойні умови для життя та щастя. І це не примха, і не політична позиція (яке ж це стало затаскане слово…) психічно здорової людини щодо піклування про літніх — це обов’язок! Переконані, що відродження громадянської солідарності, зняття штучної конфліктності між регіонами, віруючими, етнічними, ґендерними, іншими групами має початися поверненням уваги до літніх людей, до визнання їх достоїнства, їх внеску у спільний добробут і творення держави. І поки, дійсно, важко зробити життя літніх людей в Україні таким, як, приміром, в італійських пенсіонерів, але ми повинні йти до цього.

72-річна колишня педагогиня сеньйора Франческа з невеличкого містечка Скурано, передмістя Парми, майже кожен ранок відправляється до форно (булочної), за хлібом. Потім по плану заїжджає до невеличкої лавки, де продаються найнеобхідніші товари, або в салюміфічіо (сирний магазинчик), за пармезаном. Іноді посеред тижня Франческа їздить до свого сімейного лікаря, аби прослідкувати за показниками здоров’я, адже декілька місяців тому її прооперували. О 12.30 завжди обід. Десь о 15.30 жіночка відправляється на прогулянку пішки, аби провідати свою подругу 74-річну Карлу, яка має проблеми з ногами, ходити не може. Раз на тиждень Франческа плаває в басейні в місті поруч. Приблизно о 17-й жінка п’є каву та читає газету в улюбленому барі. Там вона спілкується з сусідами, дізнається останні новини. Обов’язково десь раз на тиждень панянка грає в моментальні лотереї. А на вихідні чекає дітей із онуками, з якими вони влаштовують сімейні обіди, ходять на ярмарки та свята, котрі влаштовують в околиці.

Ми назавжди повинні відмовитися від звинувачень по відношенню до старшого покоління, від подачок їм у вигляді гречки й жалюгідних пенсійних надбавок, маємо віддати літнім людям те, що їхнє по праву, — нашу спільну Україну і можливість нормально жити. Про оптимальні моделі вдосконалення пенсійної системи, оригінальні соцпроекти (республіканський проект «Кошик» або #Корзинка) і благодійні ініціативи для допомоги літнім (наприклад, проект «Жизнелюб») ми обов’язково будемо писати на шпальтах nr-logo

Розкол як політичну позицію, нехтування іншими людьми, відношення до літніх, як до непотрібних, в чомусь «буцімто винних», — треба назавжди забути. Бо нав’язують його всім нам ті, хто на всьому цьому паразитує. Як той наркоман, який за ширку відбирає пенсії рідних, так і ці паразити, наше спільне виводячи в офшори, відбирають життя у наших батьків.

Передплата на сайт-газету nr-logo

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
30.01.2018 new-republic

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Login form

[wppb-login]

×