Вітчизняна дипломатія терпить поразку за поразкою. Після невдалих євроінтеграційних потуг влада вирішила зробити ще одну «успішну» ставку, вплутавшись в інтриги проти того, хто був обраний президентом держави-патрона – проти Трампа. Як вийти з зовнішнього управління і нарешті обстоювати національні інтереси обговорювали лідер республіканців Павло Вікнянський і відомий історик, політолог Кость Бондаренко.

Чому Україна підписала такий невигідний нам текст Угоди про євроасоціацію? Як позбутися євроілюзій? Чому не працює Мінськ? Як може змінитися політика США стосовно України? Чи реально звільнитися з-під зовнішнього управління?

Павло Вікнянський: Українська дипломатія, не роблячи правильних ставок, опинилася в ганебній ситуації. Спочатку омана т.зв. євроінтеграції, в той час, коли у кулуарах і навіть публічно європейські політики посміхалися, коли мова велась про повноцінне членство України в ЄС чи навіть про якісь особливі стосунки. Врешті – решт ми всі стали заручниками цієї ілюзії під час останнього Майдану. Та сама зараз історія з неготовністю до американських виборів, коли «еліти» зробили тотальну ставку на Клінтон, шельмувалися обидва контрсистемні кандидати – Сандерс і Трамп. Це вже діагноз. Як «свіжу кров» запустити (при цьому, зрозуміло, мова не йде про реванш)?

Кость Бондаренко: Навіть Нікарагуа має набагато більше суб’єктності, ніж Україна. Але почнемо з початку: 25 років української Незалежності – це приклад того, як українська еліта демонструвала, а останні 3 роки – відверто демонструвала, свою несамостійність і орієнтацію на пошук умовного батька, який би прийшов і приголубив, захистив від хуліганів, дав грошей на цукерки. Саме цього прагнула українська еліта, блукаючи між трьома соснами – Вашингтоном, Москвою і Брюсселем – і смикаючи кожного зустрічного: «Тату!!!». Три роки тому українська еліта знайшла свого «батька». Батько виявився… чорношкірим! І тепер Україна перед фактом того, що батько може зникнути, піти, має розгубленість, відчуття сирітства: «На кого він нас покидає? Хто ж буде замість нього?».

25 років Україна шукала, з одного боку, замінник для ідеології комунізму, бо звикли жити за ідеологією, яка має визначати та скеровувати, і насамперед визначати мету, до якої йдемо. Раніше такою метою був комунізм – нам говорили, що ми йдемо до комунізму, що це постійний шлях, до якого ніколи не прийдемо, але рухатися у цьому напрямку ми повинні – як до прекрасного ідеалу. Від часів Незалежності знайшли нову ідею як замінник комунізму - євроінтеграцію. Наші керівники чудово розуміли, що нас не чекають у Європі, але ми маємо туди йти, маємо рухатися як до світлої мети, бо інші країни туди потрапляють – і ми маємо.

25 РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ – ЦЕ ПРИКЛАД ТОГО, ЯК УКРАЇНСЬКА ЕЛІТА ДЕМОНСТРУВАЛА, А ОСТАННІ 3 РОКИ – ВІДВЕРТО ДЕМОНСТРУВАЛА, СВОЮ НЕСАМОСТІЙНІСТЬ І ОРІЄНТАЦІЮ НА ПОШУК УМОВНОГО БАТЬКА

Відповідно було намальовано для громадян України міф про Захід – абсолютно безбідний кращий світ, де немає проблем, але якщо вони і є, то ці проблеми – ніщо в порівнянні з нашими проблемами. На Заході забезпечена старість, люди отримують великі гроші і можуть дозволити собі все, що забажають, течуть молочні ріки з киселевими берегами, дороги вимощені золотом. Така картина підкріпила тезу, яка була не зрозуміла громадянам, але зрозуміла тим, хто отримував гранти. Це «відкрите суспільство», в якому немає табу, обмежень, де люди живуть щасливими, кожен самовиражається, як хоче. Європа і видкрите суспільство стали нашими ідеалами.

Screenshot_2

Замість того, щоб розвивати свій національний проект, замість того, щоб зробити Україну державою, яка буде цікавою для Заходу як рівноправний партнер (як це зробила свого часу Польща), ми жили думкою, що ми ввійдемо до цього омріяного раю і потім нас там нагодують. Як казав покійний Чорномирдін: «Будем жить плохо, но не долго». Відповідно так само говорили і нашим людям: «Будемо добиватися, і нас обов’язково приймуть в Європу – не тому, що у нас розвинена економіка, ресурсна база чи високі стандарти демократії, а тому, що Анна Ярославна була королевою Франції, а Пилип Орлик написав конституцію!», і почалося: євроінтеграція, євроінтеграція, євроінтеграція...

ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ РОЗВИВАТИ СВІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ, ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ЗРОБИТИ УКРАЇНУ ДЕРЖАВОЮ, ЯКА БУДЕ ЦІКАВОЮ ДЛЯ ЗАХОДУ ЯК РІВНОПРАВНИЙ ПАРТНЕР (ЯК ЦЕ ЗРОБИЛА СВОГО ЧАСУ ПОЛЬЩА), МИ ЖИЛИ ДУМКОЮ, ЩО МИ ВВІЙДЕМО ДО ЦЬОГО ОМРІЯНОГО РАЮ І ПОТІМ НАС ТАМ НАГОДУЮТЬ

Перший Майдан був присвячений у т.ч. євроінтеграції. Багатьом людям, які виходили на перший Майдан, говорили, що прийде до влади Ющенко і нам дадуть європейську перспективу. Мені серйозні дипломати, люди, які займали високі ранги в Міністерстві закордонних справ говорили: «У нас точні дані, згідно з якими, якщо Ющенко стає президентом, то за півроку ми будемо членами ЄС, не пізніше». Потім поступово градус знизився, коли сказали, що питання членства в ЄС для України поки навіть не розглядається, почали говорити про замінники. Наприклад, про запропоноване Радославом Сікорським, Міністром закордонних справ Польщі, «Східне партнерство»: «Все одно ми не можемо прийняти Україну, Білорусь, Росію, Грузію, Вірменію, Азербайджан до складу ЄС, то давайте все будемо робити для того, щоб підняти їхні стандарти і привести їх до європейського рівня».

Другий замінник – із 2005р. почали вести переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС, і Україна у цій угоді здала всі свої економічні позиції. Зараз дуже багато хто з економістів, із бізнесменів каже: «Як же так, чому здано всі позиції по економіці, квоти по молоку, які нам виділили, закінчилися за один місяць, квоти по зерну – за 2 місяці і т.д.?». Тобто це абсолютно драконівська угода, натомість ми відкриваємо свій кордон для європейських товарів і послуг, і таким чином знищуємо свою економіку, яка перебуває в неконкурентних умовах. Але ж будь-яку угоду треба читати, тому що коли людина йде брати кредит, то вона ж уважно читає угоду, а тут понад 900 сторінок – просто так: «Є? – ну, і добре, головне – підписати. Європейці ж не обмануть. Вони ж – не ми!».

Павло Вікнянський: Порошенко був міністром, також її готував, а значить за це відповідає…

Кость Бондаренко: Не тільки Порошенко, мав би відповідати й Борис Тарасюк, і Андрій Клюєв, який вів переговори на завершальному етапі, має відповідати нинішній Міністр закордонних справ Клімкін, який парафував угоду від імені українського уряду в березні 2012р. Як кажуть: у будь-якої перемоги є багато батьків, а поразка завжди сирота. В даній ситуації теж ніхто не бере на себе відповідальність за підписання такої недолугої угоди. Все це було зроблено для того, щоб ми здавали одну позицію за іншою, йшли назустріч ЄС, погоджувалися на драконівські пункти, тому, що ми просили, щоб нам написали в преамбулі: Європейський Союз визнає Україну європейською державою. Оце та формула, яка дозволяла претендувати на різного роду гранти, кредити і з іншого боку, у перспек- тиві – на членство в Європейському Союзі; визнання європейською державою – це фактично перепустка до ЄС. Але і цього нам не дали.

МАЙДАН 2014Р. БУВ НАСПРАВДІ НЕ РУХОМ У ЄВРОПУ, А РУХОМ ДО АМЕРИКИ. США ВЗЯЛИ УКРАЇНУ ФАКТИЧНО ПІД СВІЙ ПРОТЕКТОРАТ

Янукович, до речі, зробив величезну дурницю: йому потрібно було, враховуючи його електоральну базу, враховуючи те, що він ніколи б не став «своїм» для заходу України, враховуючи те, що до нього все одно б ставилися там із негативом (а він мав дуже великі ілюзії, що зможе сподобатися західноукраїнському електорату), йому потрібно було б із самого початку заявити, що він відмовляється від Угоди про асоціацію - принаймні у такому вигляді, в якому вона підписується. Насправді, він, як любить казати Борис Колесніков, розігнав поїзд євроінтеграції, розігрів почуття людей, на кожному кроці кричав, що ми вже от-от підпишемо Угоду про асоціацію, а потім на повній швидкості вдарив його об стіну - і сказав, що не будемо підписувати… не пояснивши причину. Відмова від цієї Угоди у 2010р. (та й навіть у 2011-му – після арешту Тимошенко) не сприймалася би так боляче, як наприкінці 2013р.. Тим більше, у 2010р. можна було організувати кваліфіковану дискусію її прибічників і противників – переконаний, що така дискусія була би на користь нашому суспільству.

На момент відмови від підписання Угоди велика кількість транснаціональних корпорацій, європейських, американських структур, які бачили в Україні додатковий елемент тиску на брюссельські структури і на Москву, - всі вони вже потирали руки, що от-от буде асоціація. Відповідно, коли народ вийшов і почав виступати проти Януковича, то ці структури поспішили підтримати Майдан-2013/2014. І якщо у 2004р. Майдан був присвячений руху в Європу (в широкому розумінні цього слова – враховуючи також всі відтінки слова «справедливість»), то у 2014р. Майдан був процесом здобуття згаданого мною чорношкірого батька. Майдан 2014р. був насправді не рухом у Європу, а рухом до Америки. США взяли Україну фактично під свій протекторат, чого українська еліта насправді щиро прагнула. Так, зберігаються зовнішні елементи суверенітету, але Сполучені Штати всіляко демонструють, що саме вони тут визначають позиції, а не хтось інший. І, до речі, один із головних елементів, який показав, що Європа тут нічого не вирішує, це був елемент підписання у лютому 2014р. угоди про політичне врегулювання, яка була зламана з дозволу США – міністри закордонних справ Польщі, Франції і Німеччини ніколи не зазнавали такого приниження, як у Києві. Їхні підписи виявилися цілковитою фікцією.

Павло Вікнянський: Знамените Fuck EU.

Кость Бондаренко: Той самий Мінський процес, який теж демонструє, що в Мінську про щось домовляються, а потім Обама прямим текстом, як це було місяць тому, каже, що Україна може не виконувати взяті домовленості. Обама не є учасником Мінського процесу, але він вказує, що можна, а що не можна.

Українська еліта повинна визначатися відповідальністю. Це є ознакою дорослості, зрілості держави й еліти. Будь-яка доросла людина відрізняється від дитини чим? Дитина живе за категоріями «хочу», а доросла людина за категорією «мушу». В української еліти немає категорії «мушу». І вона постійно шукає того, хто забезпечить виконання її забаганок. А що стосується міністрів закордонних справ, то в Україні було 2 результативних міністри: Зленко і Грищенко.

Павло Вікнянський: Ще радянська школа.

Кость Бондаренко: Це школа, яка дійсно чимало зробила для України на зовнішньому напрямку, і більш результативних міністрів не було. Всі інші - це або тимчасові люди, як Яценюк чи Дещиця, або люди-непорозуміння, як Клімкін, або «весільні генерали», як покійний Удовенко.

В УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ НЕМАЄ КАТЕГОРІЇ «МУШУ». І ВОНА ПОСТІЙНО ШУКАЄ ТОГО, ХТО ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ВИКОНАННЯ ЇЇ ЗАБАГАНОК

Павло Вікнянський: Основні світові тренди, про які, звісно, практично не говорять в Україні, проявилися у дискусії кандидатів у американські президенти, як от Трансатлантичне і Тихоокеанське торгівельні партнерства. Єдиною, хто лобіював їх, була Клінтон, проти були демократичний соціаліст Берні Сандерс і Трамп. Останній виграв, став президентом, і одна з перший його заяв була про перегляд обох угод.

Кость Бондаренко: Це правда, і крім всього іншого він хоче відмовитися від Північноамериканської системи економічної співпраці. Він висунув цілий ряд революційних ідей у зовнішній політиці, Обама теж, коли прийшов до влади, почав із перегляду старих концепцій Буша. Він відмовився від безпекового поясу, який існував у Східній Європі. Там це викликало велике невдоволення, і лідери Литви, Латвії, Чехії, Польщі, Словаччини писали колективного листа до Обами з проханням схаменутися. І через кілька років йому довелося його знову будувати і будувати ще більше. Те саме було і з відмовою від Ялти-2: Буш і його адміністрація фактично підійшли у стосунках із Росією впритул до розмежування сфер впливу в світі. Обама приїхав у Москву у липні 2008р. і заявив, що не буде ніякої Ялти-2. Зараз знову повертаються до цієї ідеї розмежування сфер спливу.

Побачимо, хто буде держсекретарем США, побачимо, як розвиватимуться стосунки між держсекретарем і Радою національної безпеки. Наразі гуру національної безпеки 93-річний Кіссінджер, який очевидно теж матиме свій вплив на зовнішню політику, принаймні на перших порах: що стосується України, він схиляється до російського варіанту перетворення України на державу з двома федератами: тобто включити донбаські самопроголошені республіки до складу України, але з автономними правами і з правом вето на військові питання – це він озвучив в останньому інтерв’ю Atlantico. Насправді можуть бути будь-які несподіванки.

Сьогодні у Трампа є два головних вороги: ІДІЛ і Сорос, який фактично оголосив війну Трампу, заявивши, що перші 100 днів Трампу мають стати його останніми 100 днями. Тут дуже легко зрозуміти, хто в боротьбі з цими ворогами може стати союзником Трампа…

Завершення в наступному номері.

Передплата на сайт-газету nr-logo

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
9 міс. Время доступа:
9 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
273,15 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
30.11.2016

Вхід

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.