Вважаєте когось дуже сильним ворогом, не хочете компромісу та не наважуєтеся атакувати? У цій ситуації вибір засобів боротьби значно більший, ніж просто побудувати барикаду. До вашої уваги екскурс у тренди зовнішньополітичної моди-2017.

Десятки країн стали активніше відмуровуватися бетоном, колючим і неколючим дротом від своїх сусідів. Хто лідирує у цьому неоголошеному світовому чемпіонаті й скільки платить за це? Заради чого пробачили один одного, проти кого подружилися вчорашні запеклі вороги, такі різні країни — В’єтнам і США? Як створення штучних островів у ХХI ст. стає військово-політичною рутиною, подібною до будівництва есмінців у ХХ ст.? Як одна велика мовнокультурна меншина в бідній країні зробила масові мирні протести захоплюючими, видовищними, немов кіно про постапокаліпсис, і чи не занурять цю країну у пекло справжнього апокаліпсису непоступливі урядовці та домінуюча більшість?

ТОП-3 НАЙДОВШИХ МІЖДЕРЖАВНИХ СТІН, ЗАПЛАНОВАНИХ НА 2017-Й

Виявляється, відгородження стіною від нелюбих сусідів — це не українська «фішка», навіть не німецька і не ізраїльська. У 2016 — на початку 2017рр. наступні держави стали головними ініціаторами будівництва захисних ліній на своїх кордонах:

1. США. На кордоні з Мексикою для запобігання нелегальних перетинів і раніше була захисна лінія з тисячею кілометрів штучних бар’єрів, гігантський віддалений аналог «Берлінського муру». Трамп закликав значно укріпити близько 1600 км, оцінивши вартість проекту в $10-12 млрд;. за оцінкою The Washington Post — близько $25 млрд.

2. Туреччина в лютому 2017р. практично заверши- ла будівництво стіни проти нелегальних перетинів на кордоні з Сирією, яке велося з 2014р.: 330 км 3-метрового бетонного бар’єру та 191 км колючого дроту на додачу.

3. Литва в 2017р. витратить $3,8 млн для спорудження 90-кілометрової стіни на кордоні з РФ для боротьби з контрабандою.

«МІСТО-ПРИВИД» ЯК ЗАСІБ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ

Територія цієї країни була поділена між могутніми державами, але все ж таки здобула незалежність. Проте країна успадкувала значні мовно-культурні особливості регіонів, що підпорядковувалися колись різним метрополіям. У 1961–1972рр. ця країна була Федеративною Республікою Камерун. Потім, згідно з рішенням референдуму, — унітарною державою Об’єднана Республіка Камерун. А в 1984р. президент Поль Бійа в односторонньому порядку перейменував її на Республіку Камерун: назва, яка раніше належала лише франкомовній частині камерунської території. Це стало черговим символом експансії франкомовних у державі. 3 із 10 камерунських регіонів є переважно англомовними (близько 16% населення 23-мільйонної країни), а 7 — переважно франкомовними (близько 84%), хоча в 1970-ті англомовні складали більше 20%.

Офіційними мовами залишаються французька й англійська, але остання майже не використовується на держслужбі та в більшості громадських сфер навіть в англомовних регіонах. Майже всі високопосадовці — франкомовні. Деяких англомовних влаштовує перспектива франкофонізації. Але є багато таких, хто вважає неприйнятним розмивання культурної ідентичності, маргіналізацію англофонів. У жовтні 2016р. авангардом цих незадоволених стали юристи: вони були шоковані відсутністю англомовного офіційного тексту важливого закону, а також низкою інших змін, які посилювали позиції франкомовних. Здійснені юристами в багатьох містах марші протесту, розігнані силовиками, а також запровадження елементів французької системи освіти замість англосаксонської, підштовхнули асоціацію вчителів приєднатися до руху спротиву. В листопаді 2016р. відбулися протестні марші студентів і страйк університетських викладачів. Поліція та жандармерія провели зачистку кампусу з побиттям студентів. Справа мала міжнародний резонанс, підключилися CNN, BBC, AlJazeera, France24, багато інших медій. Держсекретар США закликав уряд Камеруну провести розслідування подій.

Але Бійа став президентом ще за життя генсека Брежнєва. І з того часу послідовно «закручував гайки». Заарештовано громадських лідерів, активістів страйку. За деякими повідомленнями, кілька маніфестантів були застрелені поліцією. Уряд офіційно заборонив протестні групи. Президент у новорічній промові рішуче заявив, що держава залишиться й надалі «єдиною та неділимою». А поки керівник, який давно перетнув 80-річний рубіж, тяжіє до тоталітаризму, з боку представників меншин уже лунають не лише децентралістські та федералістські, але й, дедалі більше, сепаратистські заклики.

Мирних опозиціонерів підтримала Amnesty Intrenational, а представники камерунської англомовної діаспори розгорнули акції у WhatsApp і Facebook. Урядовці, втім, через той же WhatsApp відправили протестувальникам повідомлення, в яком загрожували двома роками тюрми всім, хто поширюватиме фейки у соцмережах. У січні 2017р. почалася блокада інтернету великих міст англомовних регіонів — ходили чутки, що для придушення протестів. Проте блокада ще більше налаштувала населення проти уряду, адже люди звикли користуватися інтернетом для спілкування та грошових транзакцій.

Новинкою протестного креативу стала операція «Місто-привид», організована англомовними: люди на кілька днів припинили з’являтися на роботі, на вулицях і в інших громадських місцях. Скрізь, навіть у магазинах, пусто, як у кіношному постапокаліптичному світі. Креатив, утім, швидко заплямувався вульгарним насильством. Крамницю, що не закрилася на період театралізованого постапокаліпсису, спіткав реальний кінець: її спалили. А соцмережами гуляло повідомлення для студентів: якщо не будете бойкотувати навчання, то «кров тих, хто загинув у цій боротьбі, буде на ваших руках». Насильство спокушає дедалі більше камерунців своєю удаваною простотою як засіб виходу з політичного глухого куту. І політична глухота, безкомпромісність президента дає козирі екстремістам.

В’ЄТНАМ: ЧИ ПРИРУЧАТЬ КОМУНІСТИЧНОГО ДРАКОНА?

Легендарним предком-покровителем в’єтнамців вважається дракон, і В’єтнам сперечається з Китаєм не лише за острови у Південно-Китайському морі, але й за звання «Країна червоного дракона». Наприкінці 60-х комуністичний в’єтнамський дракон, озброєний, профінансований і навчений Радянським Союзом, так покусав Америку, що на міські площі Вашингтону стали виходити набагато більші антиурядові маніфестації, ніж на український Майдан 2013-го.

У січні 2017р. держсекретар США Джон Керрі здійснив сентиментальну подорож по місцях своєї бойової слави — саме тих, де він власноруч застрелив в’єтнамського партизана в зіткненні 1969р. Ця подорож — лише одна з тисяч деталей у картині американо-в’єтнамської дружби. Американських службовців тут тепер не вбивають, а щиро вітають. В’єтнам втратив у тій війні близько 0,5–1 млн загиблими, одномоментна чисельність американських військ у В’єтнамі сягала близько 0,5 млн, проте в 2015р. лише 13% в’єтнамців ставилися до США негативно, натомість 78% — позитивно. Для порівняння: в Україні, відповідно, 22% і 69%; у Китаї — 49% і 44%.

Пори те, що Комуністична партія з її деклараціями про вірність ученню Маркса залишається досі політичним монополістом у В’єтнамі, відносини з США нормалізувалися у середині 1990-х рр., із тих пір стрімко розвиваючись. Амери- канські банки інвестували величезні суми у цю країну. Американські військові моряки багато разів захищали в’єтнамських рибалок від Китаю. У 2013р. Вашингтон офіційно дозволив передачу ядерних технологій і палива зі США до В’єтнаму; в 2014р. послабив, а в 2016р. повністю скасував довготривале ембарго на постачання зброї до цієї країни.

Чому ж знаменитий своїм завзятим, навіть затятим антикомунізмом американський істеблішмент розкрив обійми лівим? По-перше, нічого особистого, просто бізнес. Кількість населення В’єтнаму з 1991р. до 2013р. зросла в 1,3 рази, сягнувши 91 млн, а реальний ВВП на душу населення зріс у 3,5 рази. В 2016р. за ВВП на душу населення В’єтнам майже наздогнав Україну. Згідно з рейтингом Doing Business В’єтнам у 2014/2015рр. потрапив до топ-5 країн світу з найбільшою кількістю реформ зі спрощення умов для бізнесу. До речі, за цим показником «революційна» Україна далеко відстала від В’єтнаму. Обсяг в’єтнамського імпорту сягнув близько $150 млрд, країна увійшла в світовий топ-10 імпортерів зброї. Близько 90% імпорту зброї у В’єтнамі — з Росії, в 2011–2015рр. це складало 11% усього російського експорту зброї. А США — головний конкурент Росії на світовому ринку зброї, і ця конкуренція сильно позначається на світовій політиці. Замінити хоча б наполовину Росію у поставках зброї до В’єтнаму — це подвійна вигода для істеблішменту США, адже це поряд із прямим профітом завдало б конкуренту більшої шкоди, ніж деякі суворі санкції. 

В’єтнам пропонує величезний потенціал для торгівлі. Такий пиріг упустити — гріх. І от уже В’єтнам уклав угоду про придбання літаків «Боїнг-737» на суму близько $11 млрд; схиляється до закупівлі також американських військових літаків, які раніше не міг собі дозволити не лише з політичних, але й фінансових причин.

По-друге, «ворог мого ворога — мій друг». Китаю останнім часом у США надають іміджу ворога. В’єтнам пішов ще далі: почав, за китайським прикладом, насипати штучні земельні ділянки у Південно-Китайському морі, у районі островів Спратлі. З Китаєм в’єтнамці воювали в 1970–1980-х рр., а в другій половині 2016р. розмістили на декількох островах РСЗВ, які здатні діставати до китайських позицій. Взаємні претензії Китаю та В’єтнаму на одні й ті самі рифи, морські райони, багаті ресурсами, набувають дедалі войовничіших форм. Почуваються скривдженими через китайські претензії на Південно-Китайське море й деякі інші країни: Тайвань, Філіппіни, Індонезія, Малайзія, Бруней. Влітку 2016р. у Гаазі третейський суд вирішив китайсько-філіппінський територіальний спір на користь Філіппін, але Китай продовжує на штучних, насипаних ним островах створення військової інфраструктури, яка б дозволила впевнено контролювати майже всю акваторію цього моря.

Ескалація надає сильні козирі як американським експансіоністам (нерозривно пов’язаним із виробниками та продавцями зброї, військовою та зовнішньополітичною елітою США), так й ізоляціоністам. Останніх прийнято пов’язувати з президентом Трампом, який вимагає від союзників Америки нести більший, ніж раніше, тягар витрат у питаннях оборони, щоб зекономити гроші та життя американців. Організувати кільце навколо Китаю для стримування амбіцій останнього — це велика спокуса, перевірений засіб. Римська і Британська імперії успішно намагалися воювати не стільки використанням власних солдатів, скільки спрямовуванням «варварських» країн проти найбільш небезпечного конкурента. Ця стратегія складна у використанні, але була й буде надзвичайно ефективною в умілих руках лідерів «великих держав».

 

• ← КОСТЬ БОНДАРЕНКО: «ЯК УКРАЇНА НА НАШИХ ОЧАХ СТАЄ КОРПОРАТИВНОЮ»
• СЕРГЕЙ ДАЦЮК: «БЕЗ ЛЮСТРАЦИИ ПРАВЯЩЕГО КЛАССА ДАЛЬНЕЙШЕЕ ДВИЖЕНИЕ СТРАНЫ НЕВОЗМОЖНО» →

28.02.2017