Screenshot_1В Україні не лише війна й економічна криза, найстрашніше, що у нас криза стратегічна та розумова. Як мешканець забитого села, який не бачив ані Берліну, ані Відня — не розуміє, що є щось ґрунтовніше та більше, ніж хто там заступник голови РДА з аграрних питань, так і українці часто не розуміють, що світ цікавить далеко не лише Україна. І чим далі правлячий клас безпорадний у здійсненні позитивних змін, тим менше на нас будуть звертати увагу. А що ж справді відбувається у світі?

Стислий огляд основних викликів міжнародної, міждержавної політики — у матеріалі лідера республіканців Павла Вікнянського. Хотілося, щоб це був початок глибокої дискусії.

Головна проблема українства у тому, що нам здається, буцім-то, наша держава — у центрі Всесвіту і що ми ледь не маємо якихось особливих прав порівняно з іншими державами. Тому і самозакохано вимагаємо від усього світу до себе уваги — без жодних внутрішніх змін: без модернізації, без реальних перетворень в інтересах звичайних громадян, без припинення бардаку. Потім ображаємся, дуже емоційно ображаємося, що Захід перестав приділяти нам стільки уваги, скільки би нам хотілося.

Проте справа не у лише у втомі від вічно проблемної України. Якщо подивитися без ілюзій на сучасну карту зовнішньополітичних ігор, то виявиться, на превеликий жаль для нас і особливо для псевдоаналітиків і «професійних» геополітиків всіх мастей, що ми на периферії. І навіть таке болюче нам і криваве протистояння з Росією не у центрі того, про що передусім думають лідери великих держав і міжнародних організацій.

Звідки такі висновки? Я завжди кажу, що для того, аби володіти більш-менш об’єктивною інформацію, маємо не до фейсбучних істерик дослуховуватися, а докладати зусилля, щоб докопатися до зернят правди. Радимо читати західні ЗМІ, офіційні повідомлення органів влади різних держав і міжнародних структур, ну, і звісно ж, усе ретельно аналізувати та ставити під сумнів. Саме так: не лише російський медіа-продукт, а будь-який, особливо вітчизняний (тому що, як правило, зосереджений у руках національних або місцевих олігархів).

ЩО БУДЕ ДАЛІ І ЯКЕ МІСЦЕ УКРАЇНИ В УСКЛАДНЕНОМУ СВІТОВОМУ ПАСЬЯНСІ — ЗАЛЕЖИТЬ ВІН НОВОГО ПОКОЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ. ТЕПЕРІШНІ ДАВНО ПОГОДИЛИСЯ НА НЕКОЛОНІАЛЬНИЙ СТАТУС, БО ОТРИМУЮТЬ ІЗ НЬОГО ҐЕШЕФТ

Кожен день ми чуємо все нові й нові печальні новини: вибухи, захоплення заручників, падають літаки, розстрілюють десятки мирних людей, теракт на теракті. Зовсім поряд із нами, у Туреччині (на хвилиночку, країні, яка претендує на членство в ЄС), нещодавно відбулася спроба військового заколоту, а тепер десятки тисяч людей піддаються репресіям. І так практично по всьому світу, в т.ч. у благодатних ЄС і Штатах. Це все жахливо, свідчить про все більшу неврівноваженість і турбулентність світу, проте це, як сип – симптоматика, за якою приховані тектонічні глобальні процеси.

Screenshot_2

Які основні процеси зараз відбуваються у світі між державами? Протистояння різних держав, а тепер ще й корпорацій, які в якості самостійних суб’єктів по факту вийшли на рівень міжнародної політики — це нова данність світу. Й економічна конкуренція задає цю рамку. Декілька важливих мазків. Перше, з фінансово-економічної кризи 2008р. світ не вибрався до сих пір, висновки також не зроблені (бо ж реального перегляду економічної політики в світі немає, напруга й експлуатація лише посилюються). Крах радянського проекту призвів не до рефлексії невдалої спроби побудови соціалізму, а до ще більшої лівофобії, а значить розбалансування світу. Друге, у глобальну гру самотужки включилися вже не лише держави та їхні альянси, а й корпорації, сконцентрований приватний капітал. Третє, науково-технічний прогрес жорстко ставить перед людством виклик роботизації, необхідно придумувати, чим зайняти людей, чиї робочі місця досить у недалекому майбутньому відберуть роботи.

Не будемо у цьому матеріалі чіпати оборонні союзі і партнерства держав проміжного типу — такі, як НАТО, ШОС. Лише про економічні виклики. І про дійсно глобальний масштаб — тобто не про ЄС, і ЄАЕС, не про російську експансію.

Отже, стисло про основні тренди світової політики. Є єдина наддержава — США, економічно стрімко росте, наступаючи на п’яти, Китай. Акценти розвитку світової економіки переносяться все більше у бік Тихоокеанського басейну. Напруга там через це також посилюється: з останніх фактів — негативне для Китаю рішення міжнародного трибуналу щодо його прав на острови у Південно-Китайському морі. Зауважимо, що КНР відмовилася визнавати це рішення. На атлантичному напрямку — також переконфігурації (Брексіт, але не лише він). Штати — на обох напрямках лідирували, зараз для них і корпорацій, які або базуються в США, або мають там тих, хто зацікавлений у них — виклик, як зберегти лідерство. Інші учасники глобальної гри також не соромляться.

Виходячи з цієї стратегії, Вашингтон ось уже пару років, як виніс на публіку два концепти економічної взаємодії майбутнього: спільні ринки мають просуватися не лише по американському континенту (Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)), але й на схід і на захід Штатів, в напрямку океанів. Взагалі-то, така політика раніше відверто називалася політикою експансії, що є абсолютно природнім для капіталізму. За це й критикують обидва проекти антиглобалісти, звинувачуючи корпорації в узурпації влади, у подальшому відстороненні громадян від реального впливу на політику національних урядів, що призведе до зменшення свобод. Зауважте, коментуючи ідею Транстихоокеанського партнерства, президент Обама прямо говорить, що правила глобальної економіки має писати Америка та її партнери.

Трохи матчастини: на схід від Штатів планується Трансатлантичне торговельне й інвестиційне партнерство — спільний ринок між США та країнами ЄС. Без Росії. А на захід — Транстихоокеанське партнерство, між США та Японією, Канадою, Австралією, Новою Зеландією, В’єтнамом, Мексикою, Сінгапуром, Малайзією, Перу, Брунеєм, Чілі. Без Китаю. Так, ці союзи мають бути відкриті для входу, але ініціатива та правила всетаки походять з Вашингтону, тому іншим амбітним гравцям, а головне Китаю, який уже став першою економікою світу, — прийдеться рахуватися з тим, що придумала єдина світова наддержава.

ТРАНСАТЛАНТИЧНЕ Й ТРАНСТИХООКЕАНСЬКЕ ЕКОНОМІЧНІ ПАРТНЕРСТВА МАЮТЬ ОХОПИТИ ПОРЯДКУ ДВОХ ТРЕТИН ОБСЯГУ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ — ТАКИМ ЧИНОМ НАЙБАГАТШІ КРАЇНИ ВІДОКРЕМЛЮЮТЬСЯ ВІД УСЬОГО СВІТУ

Трансатлантичне й Транстихоокеанське економічні партнерства мають охопити порядку двох третин обсягу світової торгівлі — таким чином найбагатші країни відокремлюються від усього світу. Якщо подивитися тверезо, то це спроба інстутиціоналізувати спільноту багатих країн або т.зв. «золотий мільярд». Саме навколо цих великих проектів і тривають основні дискусії між кандидатами в американські президенти, про це сперечаються європейські політики, про це дискутують у статтях провідних західних видань. Не у нас.

Що буде далі і яке місце України в ускладненому світовому пасьянсі — залежить він нового покоління українських політиків. Теперішні давно погодилися на неколоніальний статус, бо отримують із нього ґешефт. Майбутнє, переконаний, за тими, в кого немає фетишів, хто здатен критично сприймати всі політичні процеси. А значить, здорова дискусія, де не будуть боятися слів «капіталізм», «імперіалізм», «соціалізм», «експлуатація» — ще попереду. Хотілося б, щоб цей матеріал підштовхнув до тверезого сприйняття світової політики: без конспірології, але і без згубної дитячої віри в «добрих господ».

Тарифы для аккаунта "Стандарт"

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
9 міс. Время доступа:
9 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
273,15 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
28.07.2016 new-republic

Вхід

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.