Почнемо з традиційно визнаних фактів, так би мовити, від царя Гороха. Отож… На початку цивілізації, коли основним критерієм виживання людини у суворих умовах реального світу була фізична сила, чоловіки вважались лідерами суспільства. Далі… В обожнюваній мистецькими трактатами усіх часів і народів Давної Греції чарівна половина людства фігурувала хіба що як скульптурна композиція. Деякі грецькі мислителі вважали, що жінок не варто вчити навіть грамоті, оскільки знаючи хоч щось, вони перестануть коритися чоловікові. А святий Тома Аквінський вірив, що жінка є недосконалим чоловіком. Схожі погляди мав і Аристотель…

Продовжимо малювати образ… Вона − ніжна, беззахисна й спокуслива; він − сильний, активний, розкутий. Такі стереотипні «сигнали» надходять українцям чи не з кожного рекламного біл-борду та екрану телевізора. Як наслідок - українські чоловіки займають вищі керівні посади в бізнесі та політиці, жінкам залишаються другорядні ролі та менші заробітки. За офіційними даними Міністерства соціальної політики, українські жінки отримують зарплатню в середньому на третину меншу, ніж чоловіки. Поки що обмежимося лише цією статистикою. Адже з правдою жити треба так, як з вогнем: не наближатися, щоб не попектися і не відходити далеко, аби не стало холодно.

Дослідники ґендерної рівності наголошують, що в українських школах є стереотипний соціальний розподіл: дівчатка мають опікуватися квітами, порядком; їм часто забороняють носити брюки, тому вони малорухливі, адже в спідниці «не прийнято» видиратися на паркан чи сідати на підлогу. Хлопці навпаки − активні, носяться коридорами і це сприймається як даність. Вони ще в школі фізично контролюють життєвий простір.

українські жінки отримують зарплатню в середньому на третину меншу, ніж чоловіки.

В Україні (та й не лише в ній) слово «мужик» – це комплімент, а слово «баба», натомість, − образа. Чоловіком бути почесно, навіть якщо під час війни він сидить у тилу і нічим героїчним не відзначається. «Мужики» вважаються носіями хоробрості і стійкості тільки через те, що вони чоловіки – тобто за фактом наявності відповідних статевих органів, а не за фактом якихось конкретних заслуг, що підтверджували б їхню хоробрість і стійкість. Суспільство настільки звичне до цього і над цим не замислюється, що готове навіть незграбно записувати хоробрих і стійких жінок до категорії чоловіків…Тема для нас хоч гірка, але не нова. Все сказане – про невидимий ґендерний досвід, причому деякі спроби його висвітлити лише нагромаджують стереотипи.

Зазвичай, жінка на війні у медіа – це дотепний курйоз, прикре непорозуміння. Інформаційні ресурси пропонують ознайомитися з «неймовірними зізнаннями жінки, яка служить в зоні АТО» або репортажем, героїня якого «щодня приділяє п’ять хвилин для патріотичного манікюру і при цьому встигає рити окопи й носити снаряди» (чудово, але навіщо?). Ще гірше з жінками-військовими, у яких є діти. Таку обов’язково спитають, як вона змогла залишити свою дитину, і якщо пощастить – ще й поцікавляться у доньки чи сина, чи не сумують вони за мамою. Певно, для того, аби не порушувати сталого образу «берегині», щоб надто не боліло побачене воєнне буття жінки. Смикнемо її за серце, поговоримо про традиційні ґендерні очікування навіть у бліндажі! І попри все, жіноча служба на передовій лишається протиправною (і тому – замовчуваною), робота в тилу – неважливою (і тому – непомітною), а масова культура продукує своє бачення місця жінки на війні часто невтішне для жінок загалом.

Тепер, усвідомивши, який він, «життєвий простір» жінки на війні, повернемось до мирних берегів… Наприклад, чи часто в наших медіа експертну думку рівнозначно формулюють і жінки, і чоловіки? Зазвичай спостерігаємо, як на серйозні теми фінансів, політики або економіки пропонують свою думку чоловіки, а на тему модного одягу, побутової техніки, приготування їжі – жінки. Цим самим медіа продовжують закріплювати стереотип щодо фаховості й експертної ролі чоловіків та жінок. Водночас фаховість абсолютно не залежить від статі. Йдеться не про те, що жінки кращі чи гірші за чоловіків, а ми всі маємо реалізувати власний потенціал. І питання не в тому, чому слово «феміністка» в нашому суспільстві зберігає й досі негативний, лайливий відтінок. Цілком забута інтелектуальна традиція української літератури, адже на феміністській позиції стояли визначні українці та українки ще на зламі ХІХ та ХХ ст. − О.Пчілка, О.Кобилянська, Н.Кобринська, Марко Вовчок, М.Драгоманов, І.Франко. В усьому світі вважається, що жіноча несвобода запрограмована ще до її народження. Хоча, сучасні жінки працюють і лікарками, й адвокатесами, займаються бізнесом. Тепер ніхто не здивується, зустрівши поліцейського, пожежника чи будівельника в жіночій особі. В арміях деяких західних країн жінки займають провідні посади. Одного дня вона може стати лейтенанткою, отримає право голосувати, професоркою, директоркою, міністеркою, ба, навіть президенткою, та бар’єри залишаться не подоланими! Він, вона, вони… Чи це важливо, коли твій потенціал, твої амбіції реалізуються?..

на феміністській позиції стояли визначні українці та українки ще на зламі ХІХ та ХХ ст. − О.Пчілка, О.Кобилянська, Н.Кобринська, Марко Вовчок, М.Драгоманов, І.Франко 

Уточнення «свого» займенника і займенників інших людей при знайомстві – новий тренд, що набуває популярності в американських університетах. В Університеті Вермонту, який очолив цей рух, студенти можуть обирати серед займенників he, she, they та ze або опцію «тільки ім’я», що означає небажання, щоб до них застосовувались бодай якісь займенники третьої особи; згадувати їх можна лише на ім’я. «Це дає студентам максимум контролю над своєю ідентичністю», – каже адміністратор Кіт Вільямс, який у 2009 р. брав участь в оновленні програмного забезпечення студентської бази даних. Більшість задовольняється опцією «за замовчанням», дозволяючи співрозмовникам самостійно вирішувати – «він» це чи «вона».

• ← СЕРГІЙ ДАЦЮК: «ДОСТАТНЬО 5 ЛЮДЕЙ, ЩОБ ЗМІНИТИ УКРАЇНУ»
• ЗОНА МОЖЛИВОСТЕЙ →