Ґендерний рух (за рівноправ’я соціальних ролей) дістався до нас не так давно. Проте, певні стереотипи існують віками. Стереотипи і досі розглядають жінку як другорядну у суспільному, політичному й економічному плані істоту. Про те, що ґендерів більше, ніж два, патріархальні режими узагалі мовчать, у той час, як держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, що передбачено не лише гуманістичними цінностями, а й міжнародним правом.

Screenshot_1

Хоча рівність чоловіків і жінок закріплена в Україні законодавчо і гарантується давно, проте ґендерна нерівність є, як і дискримінація за ґендерними ознаками. Актуальними залишаються й питання: чому відбувається ґендерна диференціація та що лежить в її основі? «Допитувала» експертів Оксана Щирба.

Олена Cтрельник, кандидатка соціологічних наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Screenshot_7

За останні сто років жіночій статі вдалося домогтися досить великих успіхів у тих питаннях, які стосуються рівноправності. Жінки тепер мають право отримувати гідну освіту, працювати, займати високі посади і голосувати тощо. Але, разом із цим, деякі питання ще не вирішені. Поставлю питання провокативно: у принципі, чи потрібна жінкам рівність? І чи існує в Україні ґендерна рівність?

По-перше, я впевнена, що чи не кожна жінка в Україні стикалася з ґендерною нерівністю впродовж життя. Просто далеко не завжди це сприймається як нерівність. Наприклад, коли жінку під час працевлаштування запитують про намір народити дитину, ба більше, відмовляють у прийомі на роботу чи отриманні вищої посади через те, що це для неї не є настільки важливим, як для чоловіка, який має утримувати сім’ю. Тобто, дехто може вважати, що материнське призначення жінки є найважливішим за інші соціальні ролі, і тому жінка не має претендувати на рівність із чоловіками в економічній сфері.

Я ВПЕВНЕНА, ЩО ЧИ НЕ КОЖНА ЖІНКА В УКРАЇНІ СТИКАЛАСЯ З ҐЕНДЕРНОЮ НЕРІВНІСТЮ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ

З іншого боку, в Україні досить спотворене поняття ґендерної рівності, передусім, через історію радянської емансипації жінок. Що я маю на увазі? Інколи, коли говориш із жінками, які застали ще радянські часи, то вони сприймають ґендерну рівність через образ радянської жінки, яка кладе асфальт або веде трактор. Втім, радянський варіант забезпечення ґендерної рівності навряд чи можна вважати вдалим, тому що про рівність, здебільшого, говорилося в контексті залучення жінок до публічної сфери, наприклад, до державного управління, до рівної праці з чоловіками. При цьому жодної суспільної дискусії про рівний розподіл обов’язків у сімейних відносинах не було, наприклад, про необхідність залучення чоловіків до хатньої праці чи догляду за дітьми (про що зараз багато говорять). За умовчанням, суспільство очікувало від жінок відповідальності за ці питання. Відтак, радянські жінки продовжували тягнути подвійний тягар. З одного боку, вони продовжували працювати нарівні з чоловіками, а з іншого боку — нести відповідальність за сферу приватного (хатні обов’язки, виховання дітей). Додайте ще до цього специфічний контекст радянського суспільства — черги та дефіцит споживчих товарів, що ще більше обтяжувало повсякдення жінок. Як свідчення втоми радянських жінок від цього подвійного навантаження, наприкінці 1980-х виникають перші суспільні дискусії про те, щоб дати жінці право вибору між роботою та сім’єю.

Тож, ми повинні розуміти, що ґендерна рівність означає не лише відкрити жінкам можливість самореалізації у сфері бізнесу чи політики, а це означає також створити умови для більш партнерських, справедливих, рівніших відносин у сфері сімейних взаємин, коли не тільки жінка, а й чоловік беруть участь у турботі про дітей, хатніх справах. Тоді у жінок з’явиться більше часу та сил на самореалізацію поза сім’єю. Я переконана, що ґендерна рівність — це справедливий суспільний устрій, за якого жінки і чоловіки мають рівні права, мають рівні можливості скористатися цими правами, а також рівні можливості для самореалізації у різних суспільних сферах життя.

Чи є в Україні ґендерна рівність? Ми повинні розуміти, що треба розрізняти формально або офіційно закріплені принципи рівності статей. В Україні у цьому сенсі є вагомий поступ, зокрема, на законодавчому рівні. Втім, питання рівних можливостей для реалізації законодавчо закріплених прав для жінок і чоловіків на практиці залишається доволі гострим. Наприклад, якщо говорити про роботу, то зарплата чоловіків більша за жіночу у середньому на 25%, передусім, через те, що жінки зайняті переважно у низькооплачуваних галузях економіки. І таких аргументів на користь ґендерної нерівності можна навести ще дуже багато.

Незважаючи на те, що жінки і чоловіки продовжують змагатися не тільки щодо прав і свобод, а і в манерах поведінки, намітилася й дещо інша тенденція. Деякі жінки, відчувши всі можливості незалежності і повністю вільного життя, захотіли повернути все, як у «старі, добрі часи». Згідно зі статистикою, яку подає фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» (2016р.), дві сучасні, працюючі жінки з трьох хотіли б кинути роботу і бути просто дружинами і мамами. Також 58% чоловіків і 54% жінок дотримуються думки, що жінка, яка стала мамою, не повинна працювати. Що Ви гадаєте з цього приводу?

Можливо, готовність жінок не працювати є не тільки (ба навіть не стільки) частиною життєвої стратегії, орієнтованої на традиційну модель ґендерних відносин (де чоловік є годувальником, а жінка — домогосподинею), а й відповіддю на те, що поєднувати сімейні обов’язки (надто пов’язані з вихованням дітей) із роботою стало важче. З одного боку, ми бачимо зростання «стандартів материнства»: материнство стало більш дитиноцентричним порівняно з попередніми поколіннями. Сучасне материнство перетворилося майже на другу професію: мама має знати основи медицини, психології, вміти допомогти дитині з домашніми завданнями, бути уважною до емоційного світу дитини тощо. Додамо до цього поширені в Україні уявлення про те, що материнство є жертовним і «хороша» мама повинна жертвуватися своїми іншими, окрім материнської, ролями, на користь інтересів дитини, чого не очікується від чоловіка.

З іншого боку, ринкова економіка створює додатковий тиск на жінок і чоловіків: поширеною є дискримінація жінок і жінок-матерів на ринку праці, практики понаднормової роботи та роботи у вихідні дні тощо. І дійсно, якщо чоловік в Україні може відносно безболісно поєднувати сім’ю та роботу, то для жінок це є викликом. Відтак, бажання жінки зосередитися на сім’ї є однією з форм адаптації до цих нових складних умов життя. Ці дані можуть також свідчити про суспільне толерування моделі сім’ї з чоловіком-годувальником і жінкою-домогосподинею. Образ жінки-матері та «менеджерки» домашнього побуту стає моделлю бажаного майбутнього, недосяжною для більшості сімей, а роль домашньої господині перетворюється на характеристику способу життя середнього класу.

Олена Шевченко, голова некомерційної організації Insight, що захищає права ЛҐБТ

Screenshot_6

Які зміни у ґендерних відносинах у суспільстві Ви можете визначити за останні роки?

Борьба стала значительно активней: возникло больше инициатив, все больше женщин говорят о том, что нам нужно гендерное равенство, меньше тех, которые пытаются загнать женщину на кухню. Но и консервативное крыло очень большое, особенно это связано с распространением националистических течений. Ну вот, что мы увидели во время Евромайдана: «Женщина, помоги настоящему герою», «Женщина, свари борщ» — это настоящий ужас. Это мы видели также в СМИ. Образ настоящего героя — это образ мужчины на баррикадах, а вся остальная работа перекладывалась на женщину — борщи, чаи, бутерброды нарезать. И это показывает, как наше общество воспитано. И для многих это является нормой. А как же женщины, которые воюют, которые так долго боролись за то, чтобы их приняли на военные специальности?

РИНКОВА ЕКОНОМІКА СТВОРЮЄ ДОДАТКОВИЙ ТИСК НА ЖІНОК І ЧОЛОВІКІВ

Жінка в політиці. Як думаєте, чи легко бути жінкою-політикесою?

В политике женщине быть нелегко, как и в других сферах. Это надо просто почувствовать. Это как закрытое масонское движение, куда ты можешь попасть, но все равно чувствовать себя «белой вороной», потому что тебе не будут доверять. Ты всегда будешь слышать шутки на счет своего внешнего вида, о женской логике и пр. Гендерная квота — это один способов, который призван сломать этот стереотип. Давайте реально посмотрим, кто имеет возможность сейчас делать карьеру в политических партиях? Подход «брат-сват-дядя» активно действует. Только теперь еще и начинают брать «жену-тетю». Впрочем, это дает хоть какой-то шанс тем женщинам, которые хотят чего-то добиться в политике, хоть как-то попасть в политические кулуары…

На розгляд Верховної Ради винесено законопроект про ратифікацію Стамбульської конвенції, і ще два закони, пов’язані з запобіганням домашньому насильству і боротьбою з ним. Всеукраїнська рада церков має зауваження щодо законопроекту про ратифікацію Стамбульської конвенції. Наскільки важливою для України є її ратифікація? І чи мають право церкви вносити свої правки?

Церкви не имеют права вмешиваться в эти дела. Но тут стоит понимать, насколько они сильные организации, влияющие на политику, потому что у них есть деньги, ресурсы, и с ними очень много депутатов аффилированы. Зависимым депутатам сказали, что этого не надо принимать — и депутаты не принимают.

Ситуация же с домашним и сексуальным насилием в Украине просто ужасная. Мы общались с правоохранительными органами, они говорят, что готовы с этим бороться, но проблема заключается в отсутствии закона. Женщины очень редко подают заявления, потому что они зависят от своих мужчин: материально и ресурсно. Многие женщины забирают заявления, т.к. когда виновных мужчин привлекают к уголовной ответственности, то потом они выходят на свободу и начинают иногда мстить женщинам — бить еще больше. Женщинам стоит больше верить в себя, быть сильнее и понимать, что они могут решать важные дела, а не кто-то вместо них это должен делать, уметь говорить «нет», когда они не хотят. Ну, и СМИ должны поменять контент, который сейчас пропагандируется. Вот мы живем в большом мегаполисе — а что люди смотрят в маленьких городах, в селах? Как много они слышат информации о гендерном равенстве?

Видається, що суспільство було «налякане» фемінізмом і нашими феміністками. Пригадую, наприкінці 90-х яких тільки «собак» не вішали на відомих українських феміністок Оксану Забужко та Соломію Павличко! Від пропагування сексуальної розпусти до начебто культивування непошани до національних, «справжніх» цінностей, як от «берегинства». Можливо, тоді у цих бурхливих дискусіях «закричали» майбутнє українського феміністичного руху? Ви з цим згодні?

Феминизм всегда был и будет формой борьбы женщин за равенство прав. А вот насчет образа «хранительницы», для меня это консерватизм, который не предусматривает освобождение женщины. Консерватизм говорит о традиционном распределении ролей между женщиной и мужчиной. Здесь можно пытаться менять подход, и говорить, что мы не уверены, что исторически так было всегда. То есть, патриархальная семья существует как таковая лишь 100 лет, а что было до этого?

Сергій Рябенко, співробітник Інституту національної пам’яті

Screenshot_4

ІНП виступив з ініціативою скасувати вихідний день 8 березня, залишивши його на рівні звичайних свят. За десятиріччя ми звикли, що 8 березня чоловіки дарують жінкам квіти, кажуть компліменти, виконують усі їхні забаганки. І мало хто пам’ятає, що 8 березня почали відзначати як день боротьби проти дискримінації жінок. Чому багато українців ще досі сприймають 8 березня по-пізньорадянськи?

8 Березня, відповідно до концепції нашого інституту, не може мати статусу державного свята. За нашими спостереженнями, більшість свят сприймається людьми як можливість не ходити на роботу, проводити цей день із близькими чи рідними, виїжджати на природу чи працювати на городі. За радянських часів назва чи зовнішнє оформлення свята не відповідало формі та змісту, які в нього вкладали. Тобто, свято могло мати якусь ідеологічну концепцію, але людьми це не сприймалося взагалі — натомість розцінювалося як додатковий вихідний день. Ця тенденція зберігається і на сьогодні.

Що можна було б зробити, аби якось цю тенденцію переламати чи змінити? Я вам тут нічого нового не відкрию. Варто відзначити, що державні та громадські інститути мали б проводити більш активну роз’яснювальну роботу. 8 Березня має бути не днем, коли чоловіки один раз на рік ритуально дарують своїм жінкам квіти, цукерки, парфуми і щось інше по списку, а днем, коли, власне, жінки ведуть боротьбу за свої права. У будь-якому суспільстві будь-які права потрібно виборювати, незалежно від того, чи маємо ми якісь права чи ні.

Андрій Круглашов, політичний консультант

Screenshot_5

Чому жінок небагато в політиці? Чи їм не вистачає сміливості?

Тут є ряд соціальних моментів. Крім цього, жінки не дуже хочуть іти туди, що сьогодні називають, умовно кажучи, «брудною справою», коли політика сприймається як боротьба. Візьмемо проблему доступного середовища. Кому найважче з візочками? Коли роблять це доступне середовище, то стає легше і жінкам, і людям з обмеженими можливостями, і пенсіонерам. Або ж зараз по всій країні створюються міжфракційні жіночі об’єднання в міськрадах і Верховній Раді Україні. Це дозволяє створювати діалог між тими партіями, які іншим чином не змогли би комунікувати між собою, а так їх жіноче представництво засідає окремо від усіх партій і знаходить між собою спільну мову, тобто там, де чоловіки змушені вести конкурентну, дурну боротьбу невідомо за що, жінки мають більший мандат довіри у плані того, що вони можуть домовитися. У політиці жінки можуть змінити саму її природу на діалогову. Я надіюся на важливу роль жінки у політиці, що вони не стануть чоловіками, а зможуть трохи понизити градус боротьби за боротьбу.

Згідно з результатами дослідження «Насильство стосовно жінок в ЄС: знущання вдома, на роботі, на людях та онлайн», проведеного Європейським агентством основоположних прав (FRA) у 28 державах-членах ЄС, 33 % жінок зазнали фізичного та/або сексуального насильства, починаючи з 15 років. Дійсно, сьогодні все більше жінок страждає від домашнього насильства, жорстокості у пологових будинках, маємо осуд чайлд-фрі й спроби заборони абортів, факти економічного насильства (відмова жінці в доступі до засобів до існування) і контроль над нею. Що потрібно зробити для подолання різних видів насильства?

КОНСЕРВАТИВНОЕ КРЫЛО ОЧЕНЬ БОЛЬШОЕ, ОСОБЕННО ЭТО СВЯЗАНО С РАСПРОСТРАНЕНИЕМ НАЦИОНАЛИСТИЧЕСКИХ ТЕЧЕНИЙ

Сусідні держави декриміналізували домашнє насильство почасти. Для чого це робиться? Для того, щоб люди не виходили протестувати на вулиці, а щоб відтворювали «порядок клювання»: на тебе нагримав начальник, так піди відіграйся вдома. Думаю, що потрібно боротися з насильством шляхом роз’яснювання, у першу чергу, треба розуміти самим жінкам, що вони теж можуть впливати на чоловіків негативно, коли хочуть на них «відігратися». Жінка комунікує невпевненість у кожному дні, мовляв, а що робити далі; тоді чоловік починає думати, що йому робити, що він винен, оскільки не може захистити жінку. У такому випадку треба йти до психотерапевта. Але ніхто не йде, і виходить, що жінка та чоловік накидаються один на одного.

У БУДЬ-ЯКОМУ СУСПІЛЬСТВІ БУДЬ-ЯКІ ПРАВА ПОТРІБНО ВИБОРЮВАТИ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЧИ МАЄМО МИ ЯКІСЬ ПРАВА ЧИ НІ

Плюс, чоловіків треба вчити не приховувати свої почуття, а вміти виражати їх. Коли я злюся, то починаю бігати. А багато чоловіків вбивають себе алкоголем. Чому? Спортом не займаються — культури немає, і вбивають себе. Потрібно приділяти увагу якимось активностям, що допомагають знімати агресію. От я наведу приклад. Сусіди напроти сваряться і чоловік б’є жінку. То що я маю робити? Я маю все слухати і терпіти, чи все-таки звернутися до правоохоронних органів, показавши своїм дітям правильний приклад поведінки? Нині існують суспільні норми, які закріплюються законодавчо і які захищають людей. Бо інакше всі питання вирішувалися б насильством.

 

Передплата на сайт-газету nr-logo

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
9 міс. Время доступа:
9 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
273,15 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
31.03.2017

Вхід

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.