Ще древні міркували, що людство не має майбутнього, якщо не цінує свого минулого. Згадаймо ж подію, яка стала дійсно епохальною. Це Жовтнева революція — складне, неоднозначне явище. Вона змінила не лише тодішню Росію, але й як перша у світі соціалістична революція зробила іншою всю планету.

Що ми знаємо про той період? Чому зараз маргіналізують роль України й українців у подіях Жовтня? Які історичні уроки можна винести? Своїми думками ділилися дослідники та політики. Розмовляла Оксана Щирба.

Павло Вікнянський, лідер республіканців України 99 років тому була Жовтнева революція. Багато хто з нас виріс із цим святом. Що, на Ваш погляд, вплинуло на те, що нині про цей день більшість українців не згадує?

Була інша держава, яка називалася Радянський Союз, у складі якої була УРСР, там це було державне свято. Але настали інші часи, треба завжди відчувати дух часу. Проте, це не значить, що замість пам’яті ми маємо зануритися в безпам’ятство. Яка б не була важка минувшина, треба її в будь-якому випадку сприйняти, щоб не повторювати помилок. На жаль, освітні програми сформовані так, що багато інформації замовчується. Те саме маємо і щодо Жовтневої революції, епохальної події для всього людства. Дивно, що ми, українці, відсікаємо себе від того, що робить нас частиною світового наративу.

Якщо зробити відкриту дискусію, то я переконаний, у пантеоні українських героїв знову з’являться і Щорс, і Шелест, і Щербицький. Має бути єдність, а це означає, що ми в Україні разом будуємо процвітаючу, вільну, європейську державу, де є місце всім, незалежно від, зокрема, мови та соціальної приналежності.

ТОДІ МИ МАЛИ ПЕРШУ У СВІТІ СОЦІАЛІСТИЧНУ РЕВОЛЮЦІЮ

Будь-який потужний протест, що призводить до зміни влади в Україні, зараз прийнято називати «революцією». У Жовтні ж була не просто зміна фігур при владі, а дещо, покликане змінити весь світ. Ваші оцінки? Здрібніли революції чи навпаки — маємо міф про епохальність Жовтня?

Тоді ми мали першу у світі соціалістичну революцію. А те, що відбувається в незалежній Україні, це кожного разу спроба зробити буржуазно-демократичну революцію, яка щоразу є звичайним повстанням, бо системних перетворень немає. Чи вірю я в перспективи якихось справді революційних подій у нас? В Україні для цього є все: «низи» не хочуть жити по-старому, «верхи» не можуть управляти по-старому — ви ж бачите, що влада взагалі недієздатна. Для того, щоб стримати декілька сотень радикалів під час протестів 21 листопада у Києві, треба було вивести аж 6 тис. поліцейських. Влада невпевнена у собі, намагається маніпулювати. Але ж ще має бути готовність мас до революції. Наразі її немає. Для того ж, щоб протести вилилися у результат для громади, потрібен альтернативний курс розвитку України.

Який історичний урок ми маємо запам’ятати, опираючись на факт Жовтневої революції?

Значна частина лідерів національно-визвольних змагань — ліві за переконаннями, але вони були непослідовними, не дали селянам землю, робітникам — контроль над виробництвом, 8-годинний робочий день тощо. Ті радикальні перетворення, яких прагнув народ, і які не були зроблені тодішньою владою, — це урок для нинішньої влади. Режим мусить зробити висновки, піти назустріч прагненням громадян, а не шельмувати прогресивні сили в дусі: «зачекайте, закрийте рота, все це вигідно росіянам, Путіну, сепаратистам». 

Ілля Пономарьов, екс-депутат Держдуми, єдиний проголосував проти путінської анексії Криму, член Ради Лівого фронту

По всему миру Маркс, Энгельс, Кропоткин, Бакунин, Люксембург, Троцкий, Ленин, Грамши и другие левые социальные теоретики и практики являются вдохновителями политического творчества. Как нам перестать болеть правым синдромом, уничтожая то, за что нашими земляками гордятся по всему миру (как Львом Троцким)?

Главная проблема всех постсоветских стран — связь в головах как простых людей, так и элит, понятия «социалистический», «коммунистический», «левый» с опытом СССР. В Украине к этому еще добавляется и национально-освободительный фактор, вдвойне ставя носителей левых идей в уязвимое положение. Любые слова политиканы затаскали настолько, что уже никаких однозначно воспринимаемых политических концепций не осталось — любая вызывает зубную боль у граждан. Что, собственно, только облегчает манипуляцию общественным мнением: ведь на Западе устойчивость политической системы, в т.ч., зависит от наличия устойчивых партийных идеологических брендов, с которыми избиратели могут себя соотнести.

При этом мой, например, личный опыт общения с представителями украинского бизнеса показывает, что они по своему мировоззрению, как правило, стоят на вполне классических социал-демократических позициях — что вполне объяснимо: в условиях внешней угрозы они хотят защитить внутреннее производство. Это, кстати, контрастирует с позициями российского бизнеса, который более компрадорский, ориентированный на включенность в международные связи. При этом и тот, и тот не имеют своих собственных политических представителей в парламентах, и в итоге страны последовательно идут в кильватере глобальных неолиберальных догм, столь невыгодных странам мировой периферии. Что уж говорить о простых гражданах: в Украине им предлагается иллюзия выбора из разнообразных популистов, которые все-равно не собираются проводить ту политику, которую обещают на ток-шоу; в России более честно признаётся, что никакого выбора у населения просто нет.

Что касается символов прошлого, то процессы «декоммунизаций» — это лишь повод, чтобы отвлечь народ от растущих цен, переключить внимание граждан на ложные цели. Эта политика еще вернется к ее авторам бумерангом, потому что ничего, кроме раздражения нищающих людей, она не вызывает. У нас обязательно произойдет национальное примирение в наших странах — но лишь тогда, когда каждый человек почувствует улучшение своего экономического положения.

Когда следующая социалистическая революция и где?

Революция — не цель, а способ. Хотелось бы без них, но силы прошлого без боя не уходят. Там, где слабее, там и будет рваться. Кому, как не украинцам это знать… Думаю, и у вас в стране, и у нас мы еще будем свидетелями бурных событий.

ПРОЦЕССЫ «ДЕКОММУНИЗАЦИЙ» — ЭТО ЛИШЬ ПОВОД, ЧТОБЫ ОТВЛЕЧЬ НАРОД ОТ РАСТУЩИХ ЦЕН, ПЕРЕКЛЮЧИТЬ ВНИМАНИЕ ГРАЖДАН НА ЛОЖНЫЕ ЦЕЛИ

Мир не такой, каким был во времена Маркса и Ленина. Где массовость и сплоченность пролетариата, например?

Для начала надо понять, кто в современном обществе пролетариат. Есть серьезное подозрение, что это не рабочие промышленных предприятий, что в условиях перехода к постиндустриальной экономике — это скорее те, кого принято именовать в наших странах средним классом. Ведь определению пролетариата он соответствует: средствами производства не владеет, в распределении прибавочного продукта не участвует, собственность — это либо личное жилье (чаще всего в ипотеке), иногда какие-то небольшие инвестиции в весьма условные акции. И именно этот слой наиболее уязвим сейчас, и наиболее заинтересован в переменах. И как показывает опыт и России, и Украины — он прекрасно сплачивается в критической ситуации, лишь бы был виден в этом смысл. Так что главный вызов сейчас — вооружить именно этот класс идеологией, создать партию, и она непременно придет к победе.

Андрій Здоров, історик

Якою Ви бачите сучасну версію історії України щодо Жовтня?

Жовтневий переворот, як називали ці події ще на початку 20-х років багато більшовиків, був лише частиною Великої Російської (або східоноєвропейської) буржуазної революції, подібно до того, як диктатура якобінців були лише частиною Великої Французької буржуазної революції кінця XVIII ст. На короткий час у Росії було встановлено диктатуру пролетаріату, яка дуже швидко почала перетворюватися у диктатуру більшовицької партії та нового правлячого класу — номенклатури або державної буржуазії. Офіційне державне шанування «Великої Жовтневої соціалістичної революції» було добре організованим ідеологічним святом, що не мало нічого спільного з революційними традиціями класової боротьби, окрім хіба що зовнішніх атрибутів. Тому більшість українців легко забули ці офіційні свята, що замінили зараз релігійними.

Все-таки, соціалістичний Жовтень — це було явище, властиве й Україні, чи тут тоді всі ненавиділи більшовиків і вони на багнетах окупували наші землі?

В Україні в 1917-1921рр. відбувалася власна українська національно-визвольна буржуазно-демократична революція, яка вирішувала як соціальні, так і національні завдання. Самостійники грали у ції революції другорядну роль. Вирішення завдань української революції було ускладнене зовнішніми чинниками. Якщо національні завдання революції були вирішені, в основному, Центральною Радою — проголошенням Української Народної Республіки, то з вирішенням соціальних завдань (насамперед, ліквідацією поміщицького землеволодіння) українські соціалістичні партії не впоралися, тому українські трудящі маси підтримали більшовиків.

Самі більшовики теж не одразу зрозуміли завдання й можливості української революції, намагаючись проводити тут у 1919р. русифікацію («украинский язык — язык контрреволюции») та зберегти поміщицькі маєтки як державні радянські господарства або комуни. Наслідком цього була хвиля селянських повстань влітку 1919р., яка змусила більшовиків ганебно тікати з України та віддати більшу частину її території білогвардійській армії генерала Денікіна. Лише наприкінці 1919р. більшовицьке керівництво повернулося обличчям до потреб України, свідченням чого було офіційне визнання української мови та рівноправності УСРР і РСФРР, союз більшовиків із українськими лівими есерами – «боротьбистами» тощо.

З ВИРІШЕННЯМ СОЦІАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ (НАСАМПЕРЕД, ЛІКВІДАЦІЄЮ ПОМІЩИЦЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ) УКРАЇНСЬКІ СОЦІАЛІСТИЧНІ ПАРТІЇ НЕ ВПОРАЛИСЯ, ТОМУ ТРУДЯЩІ МАСИ ПІДТРИМАЛИ БІЛЬШОВИКІВ

Артем Клименко, історик

Чому нині українці не згадують про Жовтневу революцію?

Марксистське вчення, до якого незмінно апелювали у Радянському Союзі, існувало там де-факто на становищі офіційної релігії. Воно тривалий час догматизувалося та вульгаризувалося, підлаштовувалося під поточний політичний момент. Інакше кажучи, офіційний радянський марксизм перетворився з живого вчення, що безперервно розвивається (виходячи з розвитку самої діалектики), на державницьку ідеологію. Говорячи словами самих класиків марксизму, ідеологія — це форма хибної свідомості. Історія досі слугувала інструментом політичної ідеології, необхідної як ідейно-вмотивоване виправдання панування одного суспільного класу над іншим.

Саме так можна пояснити те, чому багаторічний культ всенародного свята Жовтневої революції змінився її майже повним забуттям: оскільки в кожному суспільстві панівною ідеологією є ідеологія привілейованого суспільного класу, який має владу та власність, то вона поступово витискає з суспільної свідомості всі існуючі колись уявлення, котрі не вкладаються в загальний контекст нової офіційної «віри». Це наочно відображається також у перейменуванні населених пунктів, назв вулиць, боротьбі з пам’ятками минулого тощо.

Про які маловідомі факти Жовтневої революції можете розказати?

Гадаю, можна відмітити, яку роль на її початку відіграли уродженці України: головою Петроградської Ради (совіту) робітничих і солдатських депутатів був тоді син землевласника з Херсонщини Лев Троцький, безпосередню підготовку повстання здійснював Військово-революційний комітет на чолі з Миколою Подвойським, йому допомагали Центральний комітет моряків Балтійського флоту (Центробалт) на чолі з Павлом Дибенком і Центральне бюро фабрично-заводських комітетів Петрограду під керівництвом Миколи Скрипника. Арешт членів Тимчасового уряду провів секретар ВРК Володимир Овсієнко (Антонов).

Жовтнева революція стала однією з найбільших політичних подій, які кардинально змінили хід історії і вплинули на події у світі…

Вона не тільки перекроїла мапу світу, не тільки дала могутній поштовх до нового робітничого руху в багатьох країнах, вона на ділі втілила в життя ті соціальні та політичні права, за які робітництво вело довготривалу боротьбу. Це і 8-годинний робочий день, і оплачуваний відпочинок, і безкоштовна загальна середня освіта тощо. Після Жовтня 1917-го відбулися історичні зміни такого масштабу, які визначили собою всю подальшу історію ХХ ст. (протистояння різних ідеологічно-світоглядних систем, формування політичних і військових блоків, «Холодна війна» тощо).

ПІСЛЯ ЖОВТНЯ 1917-ГО ВІДБУЛИСЯ ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ ТАКОГО МАСШТАБУ, ЯКІ ВИЗНАЧИЛИ СОБОЮ ВСЮ ПОДАЛЬШУ ІСТОРІЮ ХХ СТ

• ← ДЦП — НЕ ВИРОК. ВИРОК — КОЛИ ПАРАЛІЧ ДУШІ
• АЛЕКСЕЙ ЯКУБИН: «УКРАИНУ ГОНЯТ В ПРОПАСТЬ – ГРАЖДАНЕ ПРОТИВ!» →

30.11.2016