Міжнародна політика – це не покер, не випадковість, тому ті, хто розраховують на чужу волю або слабкість ворога чи конкурента, завжди програють. Viva, раціо!

Погляд зверху (щоб було видно всю Земну кулю), не скрізь призму України, а навпаки на Україну, але так, щоб було видно і всі інші куточки. Дивиться лідер республіканців Павло Вікнянський.

Що ж, не буде ближчим часом уже спокою людині споживання. Все, пройшли для неї спокійні часи, на які наївно розраховував багато хто після краху радянської версії некапіталізму. Моноцентричність світу, перемога Заходу для країн колишнього «червоного табору» не призвела до демократизації та лібералізації такої ступені, аби можна було стверджувати про незворотність цих процесів. Криза пізнього капіталізму, яку навіть скептик може відчувати особливо виразно з 2008р., врешті призвела, з одного боку, до екзистенційного тупику, бо «куди далі біжать» у нинішньому форматі стало громадянину не дуже зрозуміло, а з іншого - до підвищення конкуренції за старі-добрі ресурси між державами.

ТРЕБА БУТИ ГНУЧКИМИ І НЕ ЛИШЕ ПРАЦЮВАТИ З РІЗНИМИ НИНІ ВПЛИВОВИМИ ТАБОРАМИ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ (КЛІНТОН, ТРАМП, САНДЕРС, TEA PARTY, ІН.), А ДУЖЕ СЕРЙОЗНУ УВАГУ ПРИДІЛИТИ МОЛОДИМ АМЕРИКАНЦЯМ, НОВИМ ПОЛІТИЧНИМ ТЕЧІЯМ, ЯКІ ПІДТРИМУЄ МОЛОДЬ. ПОТРІБНІ СПІЛЬНІ ПРОЕКТИ З ЦИМИ МОЛОДИМИ ЛЮДЬМИ, ПРИ ЧОМУ, ЩОБ ВОНИ ПРИЇЖДЖАЛИ В УКРАЇНУ ТАКОЖ

Але через хмару невизначеності постійно летять «чорні лебеді». Наш навколоінтелектуальний бомонд любить цю метафору американо-ліванського аналітика й есеїста Нассіма Талеба, бо незрозумілістю «чорного лебедя» можна замаскувати тоді будь-яку складну подію. Натомість ми пропонуємо спиратися на глибокий аналіз, сприйняття процесів лише в глобальному контексті і в історичному розрізі. Тоді не злякають ніякі птахи чи навіть дракони.

Для України одна важлива подія у глобальній політиці вже сталася – це вибори в Держдуму, попереду серйозніша – хто стане новим президентом США. В Москві очікувано переміг колективний Путін і всі його, у т.ч. квазіопозиційні, аватари. Вийшло так, що режим санкцій і міжнародного тиску лише посилив путінізм. І це одразу відобразилося на спробі Кремля ще жорсткіше говорити зі світом, підтримавши ескалацію конфлікту зі сторони армії Асада в районі найбільшого сирійського мегаполісу Алеппо.

Але все-таки подальша розстановка сил у світі, на основних театрах дій - як на Північноатлантичному, так і Тихоокеанському – буде залежати від підсумків 8 листопада і фігури майбутнього американського глави держави, його зовнішньополітичного курсу. До речі, чомусь вся наша дипломатія вирішує питання «після», коли вже майже пізно, а часто-густо зовсім пізно. Треба бути гнучкими і не лише працювати з різними нині впливовими таборами американської політики (Клінтон, Трамп, Сандерс, Tea Party, ін.), а дуже серйозну увагу приділити молодим американцям, новим політичним течіям, які підтримує молодь. Потрібні спільні проекти з цими молодими людьми, при чому, щоб вони приїжджали в Україну також.

До викликів, які останнім часом постали перед світом, віднесемо і те, що в неформальному ядерному клубі (серед держав, що не визнані такими, але всі розуміють, що у них є ядерна зброя) додалася і наїжачена КНДР. Китай продовжує посилюватися в макрорегіоні своїх морських кордонів, навіть граючись м’язами. Так, другий раз за місяць відбулися вчення у Східно-Китайському морі.

Не так спокійно і в Європі: євроскептики з партії «Альтернатива для Німеччини» на останніх земельних виборах отримали вже більше, ніж партія Меркель; каталонські націоналісти, які наразі там при владі, хочуть референдуму про незалежність від Іспанії, а Республіка Сербська, що в Боснії і Герцеговині, всупереч рішенню конституційного суду провела референдум про підтвердження святкування дня республіки (99% підтримало). Те, що десятиліттями, цеглинка до цеглинки вибудовувалося – тріщить. І як, уже писалося в цій рубриці «Брексіт» – то лише початок…

ПРОТИРІЧЧЯ МІЖ ТИМИ, ХТО МАЄ СИЛУ ТА РЕСУРСИ, І ТИМИ, ХТО НЕ ХОЧЕ ПІДКОРЯТИСЯ (ВКЛЮЧАЮЧИ УКРАЇНУ), ЛИШЕ ПІДСИЛЮЮТЬСЯ

Отже, протиріччя між тими, хто має силу та ресурси, і тими, хто не хоче підкорятися (включаючи Україну), лише підсилюються. Направду, вибір простий: змагання великих і не дуже держав (за участі корпорацій і міжнародних структур типу МВФ чи ОПЕК) продовжиться, або все-таки людство, колективний розум намагатиметься шукати нові обрії, нові простори розвитку, де жодні «лебеді» не заважатимуть, а спільна вигода буде важливіша можливості власної домінації.

Про що йде мова? Дивно, коли людство має технології підкорення принаймні найближчого космосу, а не робить цього; дивно, коли на планеті до цих пір є країни, де дуже багато бідних, та що там – у багатих країнах повно бідняків; дивно, коли медицину штучно стримують, не дозволяючи дослідження, що дадуть можливість жити довше та здоровіше, а ліки зробити дешевше; дивно, що освіта все ще не є реальним спільним благом; дивно, що планету накриває екологічна катастрофа, але серйозних рішень, які б її зупинили немає; дивно, коли до цього часу права сотень мільйонів людей дискримінуються (по расі, мові, етносу, сексуальній орієнтації тощо), дуже багато чого ще дивного.

Однозначно такий шлях потребуватиме серйозного реформування світових інститутів, їх демократизації, відходу від гегемонії «великих» світових чи регіональних держав, переносу акцентів на інтереси громадянина. До речі, в такому, оновленому світі в України може з’явитися зовсім нова, цікава, креативна місія. Звісно, для цього необхідні вітчизняні політичні групи, здатні до такого роду масштабного, неегоїстичного мислення. І так, не лише в Україні. Прогресисти, агов!!!

• ← ПАРАЛІМПІЙСЬКИЙ ФЕНОМЕН ТА ОЛІМПІЙСЬКИЙ ПРОВАЛ
• ПЕРЕХИТРИТИ ГРВІ ТА ГРИП! МІСІЯ ЗДІЙСНЕНА →