Ходіння по колу – наша улюблена народна забавка. Ось і зараз, думається, вже всім зрозуміло, що багато хто увійшов у черговий цикл постмайданної депресії, бо можна чим завгодно виправдовувати відсутність результатів Повстання, але це факт. Проблема недостатньої рефлексії невдач минулого, у т.ч. найближчого, то не лише проблема невірного курсу розвитку, поганих еліт, це і проблема методології аналізу, якості політичної публіцистики, дефіциту критичності (не плутати зі зрадофільством і всьопропальством).

Про це оглядовий матеріал зі стислим аналізом поточних подій і роздумом, чому ж усе так погано в Україні, від Павла Вікнянського. Лідер республіканців закликає мислити без штампів і не шукати простих відповідей, особливо, якщо їх нам вкладають у вуха й очі з екранів.

В Україні гарно розвинутий жанр, як влучно підмітив філософ Сергій Дацюк, журналістики інтриг, тобто такий собі вуайеризм, що описує (!), хто кому що зробив, як правило пояснюючи весь цей Марлезонський балет також чиїмось інтригами, скажімо так, більш впливових людей, груп людей, якихось структур. Такий підхід є, до речі, у чомусь близьким жанром до теорії змови, адже так солодко скинути з себе відповідальність та не лише з себе – ще й із тих, кому продав свій голос або по дурості чи наївності «повівся». Як би ─ то все не я голосував, обирав, не читав програм, не вимагав, брав гроші за голос, заробітчанствував агітатором чи в день виборів ─ то масони, ФСБ, ЦРУ, Путін-особисто або Кремль, або «Вашингтонський обком» та хоч ілюмінати з рептілоїдами ─ головне, що не я…

Ми намагатимемося шукати причини, взаємозв’язки, аналізувати наслідки будь-яких подій. Не відмовляючи особистості в суб’єктності, тобто не заперечуючи роль людини в історії, все ж таки спробуємо робити узагальнення і дивитися, яким соціальним групам, державам/їхнім союзам, колективам (у т.ч. корпораціям) вигідна та чи інша дія, хто є вигодонабувачем такої-то політики, чому все відбувається саме так (тут треба дориватися до глибинних, справжніх причин), чи можливий інший шлях. Зрозуміло, Україна знаходиться не у вакуумі ─ навколо нас не просто інші держави, навколо нас досить хижацький світ, якому ані сам факт нашої держави в конституційних кордонах не потрібен (як Росії), ані економічний конкурент (це стосується абсолютно всіх).

Готові надавати трибуну нашої газети прогресивним людям, будь-кому з демократичними поглядами, хто обстоює змістовну позицію, прагне добра громадянам України, незалежно від ґендеру, мови, етносу, конфесії, соціального чи майнового стану, сексуальної орієнтації, місця проживання чи політичних поглядів тощо, має скептичний підхід, сумнівається, не продукує і не толерує hate-риторику.

А ще ми віримо в те, що не просто надія є, а позитивний сценарій розвитку України – безальтернативний, більше нічого для справжніх патріотів просто не залишилося. І це має бути суверенний шлях: не може більше ніж 40-мільйонна нація з найбільшою територією в Європі тупо відтворити чужий, хоч і дуже гарний шлях. 25 останніх років шарахання з боку в бік це продемонстрували.

Останній місяць пройшов похмуро, але була і феєрія ─ фортуна подарувала неефективній владі, що тоне у скандалах, перемогу Джамали. Справді, захват у народу хоч на якийсь час перекрив тарифне знущання, Офшоргейт, повний тупик із Донбасом і Кримом, ламання через коліно законодавства під час призначення Луценка Генпрокурором.

Дехто каже: ой, ну вже не падає гривня і щось там на ринках металургії та залізної руди в гору трохи пішло ─ але це дурна логіка, бо звісно, з милим рай і в курені, проте мати курінь посеред Європи якось стидно, тому ми маємо ставити перед собою та нацією максимальні цілі ─ цілі розвитку та модернізації.

Чому ж усе так погано і чому багато чого не вдається? Колись ми раділи, що Україна чи не єдина на пострадянському просторі не мала війни на своїй території – тепер ми і цим покрасуватися не можемо, більше того маємо чи не найкривавіший конфлікт. Кажуть про деолігархізацію ─ і при цьому всього лише відбувається перерозподіл активів і бюджетних потоків, тобто клоуни змінюються – вистава та сама. Сумна і трагічна.

Як видно, заміна Президента, Карабаса Барабаса нашої вистави, нічого не змінила. Прихід лояльного Гройсмана, який починає співати старі, в стилі папєрєдніків, пісні про те, що потрібна «стабільність»; замість широкої всенародної дискусії про зміни до Конституції, можливо нову редакцію Конституції ─ народу підсовують придумані в кабінетах Банкової (і скоріше за все ще кількох іноземних посольств) декоративні зміни, що ще зменшують силу Української держави, її спроможність, суверенні права народу; підвищення тарифів і спроба дорозпродати не роздерибанену державну власність; ігнорування в кращих традиціях Партії регіонів думки громадськості у справі т.зв. декомунізації ─ це все ознаки реакційності нинішньої влади.

Є спокуса (як то українці робили раніше) знову призначити винних: чи то «цар» неправильний, чи то бояри смуту сіють. Але у всі попередні рази зміна одних політиків на інших призвела, на жаль, лише до погіршення якості державного управління та політики. Чому? Мабуть, правда, справа не лише в якості людей, що сидять у державних кріслах. Найбільш важливо – яку стратегію вони реалізують. І тут – будьмо чесними – все просто: бабло. Нахапати, поки є можливість. Поза законом, імітуючи виконання закону. Такий ось дикий капіталізм.

Який вихід? Перебудова соціально-економічної системи: акцент має бути на побудові модернізованої, а для нас це значить ─ справедливої

Бідна країна, нужденні громадяни, відсутність нормального середнього класу, величезний розрив між багатими та бідними ─ все це вигідно олігархам. Бо нувориші мають можливість корумпувати практично будь-кого, хто потребує ресурсів на життя. А це переважна більшість громадян. Важко звинуватити в цьому бідних людей. І «кормлєніє»з держслужби стає засобом виживання. Який вихід? Перебудова соціально-економічної системи: акцент має бути на побудові модернізованої, а для нас це значить ─ справедливої. Це значить без олігархів.

позитивний сценарій розвитку України – безальтернативний, більше нічого для справжніх патріотів просто не залишилося

Отже, підсумки місяця, незважаючи на сюрприз від Джамали ─ невтішні. В Україні все більше зміцнюється новий колос на глиняних ногах ─ режим персональної влади Президента Порошенка, який ґрунтується на спробі лавірування між олігархами і заграванням перед центрами сили за кордоном при збереженні напруги в Україні. Фактично це те саме, що робив і Янукович ─ але з сецесією частини країни, війною та маніпуляцією західними елітами. Ситуація не безнадійна ─ мусимо в правовому полі тиснути, домагатися змін, надавати альтернативи. А як не допоможе – нове Повстання зобов’язане стати справжньою Революцією, котра змінить замшілі, віджилі, архаїчні та принизливі для українців порядки.

• ← ДЖА,МАЛО!
• ГІБРИДНА ДЕРЖАВА УКРАЇНА →