ПАЛЬМА ПЕРШОСТІ АБО… ПЕРШІСТЬ ПАЛЬМ

Сторінки шкільних зошитів, чеки з супермаркетів, готельні та ресторанні рахунки, старі листи, авіаквитки, рекламні банери − це лише менша частка тих матеріалів, що їх використовує у своїх роботах художник Олег Тістол. У картинах серії «Нацпром» співіснують фотографія та живопис, а свої топові «Пальми» художник формував із використанням техніки трафарету. Але як увесь цей… непотріб (вибачте, — колоритності) перетворюється на художні полотна — цікаво побачити... Весною? Влітку? Не станемо чекати на осінь і пробіжимось мистецьким Києвом нині.

Герой Савелія Крамарова у фільмі «Джентльмени удачі» довго шукає… дерево. Радше — певне місце, точку на карті міста, позначену, так би мовити, цим деревом, пальмою. Але ми – про інші пошуки. Митецькі. Творчі. І про художника, якому такі «розвідки» приносять нагороди. Так, на церемонії вручення цьогорічної премії «Людина року» найкращим митцем визнаний український художник Олег Тістол – один із лідерів «Української Нової Хвилі», автор знаменитих пальм циклу картин «Ю.Б.К.» (Південний берег Криму).

Як нам тепер болітиме тема Криму, Олег Тістол чи відчув, чи провидів її ще 2012р. Тоді разом із молодою дизайнеркою Анастасією Івановою художник поєднав різні мистецькі жанри в арт-проекті для «Мистецького Арсеналу». Необарокові пишноти громадились як приборкувачі хвиль за пляжною лінією. Одяг за мотивами картин Олега, складне гаптування аксесуарів від Анастасії — пальмами, величезна «Розмальовка», до якої «прикладали» руку учасники та гості 31 Ukrainian Fashion Week, сама інсталяція проекту, що нагадувала Ялтинську набережну, жива музика, картини художника, вмощені на каменях, — всі ці яскравості кружили довкола темно-фіолетових барв пальми! Ботанічна красуня, втілена у «Розмальовці», на лондонських торгах аукціонного дому Phillips була реалізована за $53 900. Це, до речі, один із кращих, «джентльменських» показників продажів вітчизняних арт-майстрів в Україні й за кордоном… На десятки тисяч доларів шанують хіба що Анатолія Криволапа. Його першого, але ми сьогодні не про те.

Цікаво якось склалось: наш — джентльмен удачі, їхні — долари, а пальми… Чиї ж пальми?

Родом Олег Тістол із Врадіївки. Якби не зґвалтування місцевої мешканки працівниками міліції та обурення громади безкарністю «ментів», що привело цілу Врадіївку до столиці, хто б знав про селище на Миколаївщині? Але художникові Тістолу — це Батьківщина, більше того, понівечена дівчина-родичка, а жінки, які розбійників голими руками скрутили, — рідні тітки. Так ось і складається, що Україна тепер достеменно знає, в яких краях живуть горді, незалежні, а головне — з почуттям справедливості люди. Та й творчі. Мама Олега мудро маневрувала сімейним човником, як перший і найголовніший учитель купувала синові дефіцитні монографії про творчість європейських художників. Тож Олег — вже учень Київської республіканської середньої художньої школи — почував себе «просунутим пацаном», малював під Сезанна, Матісса і точно знав, що хоче робити далі.

Це тепер для нас не в дивину поняття-куратор виставки. Людина, яка вміє грамотно організувати, провести персональну виставку, та ще й так, щоб тривала вона не менш як місяць-півтора. Секрет успіху, буває, лежить на поверхні. До прикладу — Республіканська молодіжна виставка 1987р., коли твори грандів розмістили майже під стелею, а картини нової хвилі — на рівні очей відвідувачів. Таким «хитрим способом» галеристи посприяли… і Україна побачила, як інше покоління увірвалося у задуху «совка». «Тістол, перший із цієї молодої когорти, з ким я познайомився», — згадував пізніше Олександр Соловйов, визнаний мистецтвознавець, блискучий галерист. Звісно, всі розуміли, що потрібно творити нове українське мистецтво, саме українське і саме національне. То була унікальна географічна ситуація. Якщо чесно. Після повного вакууму століть. Якщо відверто.

Колись давнього літа художник Тістол сформулював: «Ми, діти «худфондів», ми бачили гнилизну соцреалізму, повну його деградацію, коли не залишилось ані мізків, ані майстерності. У результаті — явище останніх 20-ти років, яскраве, декоративне, гедоністське. Вітальне. «Вся ця розкіш надмірностей стилю мала коріння в українських чорноземах», — сказав колись Олег і як упередив більшість із можливих поривань світових арт-дилерів у Україну.

КРИЗИ ДУЖЕ СТИМУЛЮЮТЬ ТВОРЧІ ПРОЦЕСИ. ВГОДОВАНИЙ ТА НЕЗВОРУШНИЙ ХУДОЖНИК ПРАЦЮЄ МАЛО

Можливо, саме на наші українські надмірності завітав в Україну перший Kyiv Art Week. З 15 по 20 червня в українській столиці тривав тиждень мистецтва, відомий міжнародний формат, що об’єднав виставкові, музейні й галерейні проекти, галерейний форум і конференцію за участі міжнародних експертів. На пострадянському просторі таких подій ще не було, 15 локацій і тисячі художніх творів — від геніїв класики до зірок сучасності. Особлива гордість Kyiv Art Week — колекція Національної галереї сучасного мистецтва Грузії. У скількох представлених приватних колекціях можна було побачити твори Олега Тістола? Скажемо просто — у більшості. Наголосити хочеться на приватних зібраннях і скорше за все на приватному бізнесі. Тож хоч і перша, але одна Kyiv Art Week проблему відсутності налагодженого арт-ринку не здолає. Чому відсутній? Щоби займатись мистецтвом як бізнесом, перш за все, потрібно бути порядною людиною і формувати чесні стосунки з художником. Без тиску, приниження, шахрайства. У Києві, до речі, за роки теперішньої війни не перестали купувати картини. А коли 1968р. у Прагу ввійшли радянські танки, городяни крамниці не закрили й продовжували жити цивілізованим культурним життям. Не хочеться наразі замислюватися над долею безсмертних шедеврів Миколи Реріха, що зберігались в колекції музею Горлівки, чи що зробили бойовики з донецьким культурним центром «Ізоляція». Це в російській літературі традиційно розглядають тему, як краще вмерти, нам же треба продовжувати шукати сенс життя. Саме тому сьогоднішня розмова — про мистецтво.

Шанують українські журналісти бравурну мистецьку тематику: легенько, позитивненько пробігтись виставковими просторами. Але ж з Олегом Тістолом можливі знову — пальми. Запитаєш у художника про «чому і як» і чуєш: «Важко полюбити українську історію. Але я люблю, у тому вигляді як вона є. Коли не люблю, малюю пальми. Проста формула. І все для мене в рамках з Петриківки». Як для мене, для знайомства, навіть для розуміння творчої натури цілком вдосталь інформації. З такими авторськими настроями розумієш, чому у проекті «Українські гроші» брендом призначена Роксолана, постать чи то жриці, чи банщиці. А серед улюблених образів височать «Гори». Писані на Кавказі, в Ізраїлі, нещодавно ось — гори «Ай-Петрі». Народжують вони у майстра той же сум, як колись у вірмен серія українця «Арарат».

Під час подій на Майдані Тістол писав мало, проте майстрував щити з фанери для протестувальників. Трагічні події порушили сталий ритм серця, інфаркт завадив Олегові ще більш активно діяти. А от щити, обгорілі, зі слідами від куль, стали експонатами виставки «Я крапля в морі», що цієї весни відбулася у Відні. Переїзд назавжди кудись до комфортної Європи художник не планує. Каже, що в Україні, державі на краю Європи, вирішуються найгостріші культурні проблеми за останні 70 років. «Кризи дуже стимулюють творчі процеси. Вгодований та незворушний художник працює мало». До речі, у радянські часи у переліку професій художник значився висококваліфікованим пролетарем. Бо ж працює руками. Ремісники, цеховики, братчики. Як у Середньовіччі. Пабло Пікассо, геній, із власного задоволення спонсор Комуністичної партії Франції — теж руками працював. Коли треба — місив глину, сколочував рамки. Які мають ще й підрамники, це вам скаже будь-який ремісник. І коли полотно не добирає потрібних одного, двох сантиметрів, майстер все перетягує сам. Не абстрактний якийсь, а художник Олег Тістол.

Коли у когось багато геніальних починань і безліч не доведеного до пуття, можливо по щирості не стачає одного-двох сантиметрів у підрамнику? Тоді були б і гори — лаконічні, сповнені грою смислів, символів, шифрів. І Крим як вічні канікули, рай, але рукотворний. Де на вагу $53900 впливають саме оті один-два сантиметри. Пальми в Криму ростуть лише з ХХ ст. Вони там культивовані.