У певних колах відраза до них не знає меж. Навіть без гранично малої дози везіння їм поки що не загрожуватиме визнання, не явиться раптове розуміння і не стане надії увійти до традиційного соціуму, окрім як виняток.

Тим, хто розуміється на смакових якостях слова рівність, прийшов час внести суспільну пропозіцию: всі можливі марші рівності - прийнятні. Людмила Джулай - далі про те, відношення до чого часто розділяє українських громадян у соцмережах, у пабах, на кухнях, і на вулицях.

Можливо, нам ніде більше обговорювати їх так вільно, як у цьому виданні.

І скажу, що ігнорувати далі - зась! Інше не так вже й важливо… Тож нехай ріками спливає злоблива піна осуджень… Шлях трафить її, цю репутацію… Хто на видноті, по тому й цільте! Від минулої лицемірної цноти ніц не лишилося, а новітня ще не уродилася. Все стоїть догори дригом! Поплуталось! І хтось же бавиться з усіма нами дозволами, заборонами, як із ляльками! Проте, незважаючи на всі припони, з цього найдоладнішого хаосу в найнеочікуваніший момент можуть злетіти якісь найкосмічніші космолети і запалитися зірочками в небі. Найнайрайдужнішому небі.

ОДНАЧЕ, НЕ ВСЕ ТАК І ПОГАНО

Корені одностатевого кохання проростають у глибоку давнину, коли до цього явища ставилися надзвичайно негативно і називали содомією, відповідно до біблійної історії про Содом і Гоморру. За умов античного полісного життя любов між чоловіками розумилась вже як висока. Про що читаємо у Платона, Гіппократа – і досі надзвичайно авторитетних мислителів. Але така їх філософія гетеросексуальних стосунків не зачіпала. Просто у колисці європейської культури було розуміння, що людина може любити так, як підказує їй серце, говорити про це відверто, не боячись реакції суспільства.

Ну, а ми? У 1991р. Україна першою з колишніх радянських республік скасувала кримінальне покарання за добровільні статеві стосунки між чоловіками і жінками. Тобто, рушив процес утвердження нового державного мислення?.. Просуваємось... Нещодавно у центральній частині Києва пройшов «Марш рівності» за права ЛҐБТ - спільноти. Участь в акції взяли кілька сотень учасників, у присутніх - українська символіка та «райдужні» прапори. Об’єднались політики, дипломати, депутати Європарламенту, зокрема Ребекка Гармз, а головне – солідарні гетеросексуальні люди, яких була переважна більшість.

День 12 червня 2016р. склався для Києва з точністю до навпаки порівняно з тогорічними подіями. Приміром, минулого року місце проведення ЛҐБТ - прайду оголосили тільки в день проведення. Але реалізація подібної імпрези у такому собі «гетто» на набережній київського району Оболонь також не додала безпеки… Тож цьогорічний «Марш рівності» поступально інший. Створені внутрішні приписи безпеки. Мерія визначила місце проведення маніфестації, і то є центральна частина міста. Заздалегідь відомі дата, час. Поліція дотримала безпрецедентної безпеки.

На заході були й противники «Маршу рівності», які прийшли з плакатами «Київ проти параду». До речі, промовистим було й цьогорічне розмежування ідейних неприятелів. 4 червня багатотисячною ходою у столиці відсвяткували «День родини». Тиждень «до» і тиждень «після» дозволили висловитися на захист сім’ї та сімейних цінностей різним сторонам. Президент ВБФ «Сім’я» Адріан Буковинський (громадський діяч, експерт з питань сімейної політики, тренер проекту «За збереження родини») вбачає штучну активізацію в діях ЛҐБТ - спільноти. На його думку та думку більшості громадян, ситуація з сексменшинами цілковито безпроблемна. Тому і питання до журналістів ця більшість виголошує приблизно однакові: навіщо діяти проти суспільства, працювати на роз’єднання, адже головне завдання – не нашкодити?

Але ж збитки життю навіть однієї людини – то програш буттю загалом. Тому в публічний простір винесені питання видимості групи ЛҐБТ - людей, дискримінації, якої вони зазнають, небезпеки, що очікує меншину щодень, а головне - здобуття реально рівних громадянських прав. Ґеї та лесбійки – наші громадяни, не припустимо розглядати їх як брудних розпусників. Сучасна академічна наука, у першу чергу, психіатрія, не визнає гомосексуальність хоч яким-небудь відхиленням! Це усталене твердження, яке іноді доповнюють (процес-бо пізнання триває), чисельні «певно», «припустимо», «либонь»… Може, виникненню гомосексуальності є пояснення у тваринному світі? Тоді це явище, либонь, позитивне, бо доконано сприяє братерським стосункам всередині групи. У будь-якому випадку ненависть – аж ніяк. Хіба – розуміння до людей, що вони як лакмусовий папірець. Він вирізняє розвинених від цивілізованих, витончених від досконалих, одних від єдиних. Кращих від, можливо, ще кращих! І допомогти іншим – то, перш за все, впоратися з нашими засадничими «шнурівками та ґудзиками».

ОДНАЧЕ, НЕ ВСЕ ТАК І ДОБРЕ

Ситуація, реальна й досі: у поліцейському відділку групі затриманих задають однакові питання і отримують однакові відповіді.

- «Чоловік?»

- «Так»

- «Гомосексуаліст?»

- «Так»

- «Пасивний?»

- «Ні»

З перестороги частіше за все відповідають «ні». Адже «так» у недалекому минулому тягнуло на кримінальну відповідальність. І симпатичний поліцейський (ще донедавна міліціонер), теж якийсь не такий, новенький, не заанґажований, у створеній наново структурі, - звично додає: «У них своє життя, у нас своє». Для нього фахівцем з питань політкоректності щодо гомосексуалізму радше є «спеціаліст» із сусіднього відділку. Можна не зізнаватися, але вервечка табу промайне в голові чи не у кожного. І як це лоскоче нерви! Вони являють собою парадокс. Ребус для не таких. Вартий порпання в Google.

ЗБИТКИ ЖИТТЮ НАВІТЬ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ – ТО ПРОГРАШ БУТТЮ ЗАГАЛОМ

...У наш час, коли заборон стає все менше, дискусії, пов’язані з питанням го- мосексуалізму, не вщухають. Ще в ХХ ст. його лікували у психіатричних лікарнях. У США до 60-х років гомосексуалістів вважали неблагонадійними, спецслужби інколи проводили за ними спостережен- ня, на жаль, були там і погроми. В гіт- лерівській Німеччині «голубі» підляга- ли знищенню так само, як євреї, роми і психічно хворі. У СРСР була стаття – «за мужолозтво» – у вигляді тюремного покарання. В деяких мусульманських країнах (наприклад, в Ірані) встановлена смертна кара. У в’язниці до не таких відношення, як і до ґвалтівників чи педофілів. Ультраправі доходять до побиття гомосексуалістів. Як не дивно, але існує навіть мала група гомо-нацистів. Неодностайне ставлення до цієї проблеми у християнських церквах: католики і православні виступають різко проти, тим часом, як значна частина протестантів у розвинутих країнах йдуть на контакт із ними. Більше того, об’єднання Протестантських церков Франції погодилось благословляти одностатеві шлюби. Є приклади призначення на пасторство представників ЛҐБТ-спільноти, у тому числі лесбійок. Те, що схвалюють люди з прогресивними поглядами, напевно засудять консерватори. Ортодоксальні ісламісти та юдаїсти незмінно займають негативну позицію і піддають меншини дискримінації на відміну від своїх ліберальних одновірців. Гомосексуалісти також по-різному ставляться до власного нетрадиційного потягу: від пропагування такого способу життя і до повної відмови від одностатевих зносин під впливом якихось чинників, наприклад, релігійних поглядів.

ОДНАЧЕ, НЕ ВСЕ ТАК І ЗРОЗУМІЛО

Як не намагайся написати про гомосексуалів об’єктивно, завжди знайдуться ті, хто вважатиме, що начебто особисто ти зіштовхуєш магніти однойменними полюсами. Ми та вони. Більше того, у приватній розмові ще й тупо втрачаєш голову від кількості гомо-гетеро-транс-лесбос-ізмів… Що думати насправді про ЛҐБТ? Чи вистачає критичного пафосу більшості з нас на загал і толерантності на сьогодні? Можливо, ми просто збуджуємось… аніж міркуємо по суті? Як викресати з реальності відповідні моральні уроки? Адже і кіно наразі дивляться, аби отримати «встряску», а що вже читають виключно заради того ж таки лоскотання… З цього «багажу» хіба виникають правильні думки чи то більше – пафос.

Неприязнь і ненависть мають, зазвичай, нераціональну основу. Для гомофоба гомосексуаліст є ненормальною людиною, до якої й варто відноситися ненормально. Це логіка негативізму. Згідно неї ґей не може бути патріотом своєї батьківщини, псує генофонд нації або раси. Гомофобія є проявом психологічних проблем чи крайньої заанґажованості. І расизм, і ксенофобія не мають розумної основи, з таким же успіхом можна ставитися і до ліворуких, аутистів тощо.

Тим, хто розуміється на смакових якостях слова «рівність», прийшов час внести пропозицію: сприймаємо всі можливі «Марші рівності» як прийнятні! Це коли стоїш на сцені з білим «метеликом» на шиї і піднімаєш над скрипкою смичка – готуючись проскрипіти «Політ джмеля», - відчуваєш себе генієм скрипки. Тут є резон: якщо ти не геній, чого стирчати з «метеликом» перед глядачами? Рівність передбачає можливість такої сцени і для інших, хоч як історія ЛҐБТ «польотів» була і є несприятливою. Нагадаю, що найбільший теракт у Штатах після 9/11 нещодавно стався в Орландо, США. Там радікально налаштованій чоловік розстріляв представніків ЛГБТ у нічному клубі. Загиблих людей - 50, велика кількість поранених. Тож чи можливо досягти успіху з першого штурму чи поспіхом, або влаштувати «Політ джмеля», забувши «метелика» та хвостатого фрака…

ОДНАЧЕ, ОДНАЧЕ

Що ж, більшість з нас, осуджуючи політичну активність руху ЛҐБТ, часто використовують аргументи морального, релігійного, політичного вжитку. Нікуди не зникає давнє питання: чи мають право люди брати одностатевий шлюб? Українське суспільство поки що не готове до такого рішучого кроку, як легалізація юридичних відносин гомосексуалістів. Люди живуть стереотипами і легко спромогтися, щоби звичайний, байдужий релігійно міщанин перелякався подружжя ґеїв.

Коли зауважити досвід інших країн, то вони реалізували права різних людей і нічого страшного не сталося. Але це у суспільствах, що вже розуміють і адекватно сприймають одностатеві стосунки. В нас – складніше. Ось, приміром, відкритий ґей Богдан Глоба – помічник Голови комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин ВР, директор ВБО «Точка опори», людина, яку не здивуєш миттєвостями парламентського життя, - він хіба що в надіях, які б складні вони не були. Повірте! Просування закону про цивільне партнерство, розробленого ЛҐБТ - спільнотою - це сигнал від суспільства, що воно про нього (закон) пам’ятає, бо Уряд аж раптом забуде, що потрібно розробити й альтернативний, який може бути внесений не пізніш як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам України першого законопроекту, тод всі, а до повторного першого читання - в 10-денний строк з дня направлення на повторне перше читання законопроекту щодо якого він є альтернативним! Ось таким складнопідрядним приписом можна в коридорах влади загубити будь-яку ініціативу, тоді як у проекті закону про цивільне партнерство шляхи рішень як складних, так і цілком простих проблем.

Право на спільну сумісну власність – просто? Можливість відвідувати в медзакладах, дізнаватися про медичний стан, доглядати, забирати, утримувати… Просто? Право не свідчити проти свого партнера у суді. Отримати юридично захищений статус «члена сім’ї». Прості житейські сітуації. Саме вони найбільш яскраво визначають глибини безправ’я гомосексуальних людей. Далі - питання законодавчого врегулювання та узаконення одностатевих шлюбів, і (у свою чергу) всиновлення такими сім’ями дітей. І ми згадаємо, що у таких родинах діти бажані, кохані.

Ось останній з прикладів в нашу розмову. Вперше в історії України шеф Глоби, Голова комітету прав людини ВРУ Немиря зробив заяву щодо «Маршу рівності» на підтримку ідей особистої і суспільної безпеки, прав людини та недискримінації, незалежно від будь-яких ознак. Це дуже добрий приклад. Але… З 10-ти членів комітету заява була підтримана лише 2-ма з них... Складається так, що коли нас ніхто не критикує, не переслідує і не вважає за божевільного, тоді ми разом із натовпом невпинно рухаємося до прірви. Якщо ж вважають за білу ворону, висловлюють підозру щодо «нормальності», тоді ми на правильному шляху! Як на мене, для такого усвідомлення життя більшостю з нас Google не в поміч! Не дозрів! Просто крокуємо Маршем рівності. Хоча ще й досі: «Я тебе бачив, але мене там не було»

• ← В УКРАЇНІ ПОРУШУЮТЬСЯ ПРАВА ЛЮДИНИ. І НЕ ЛИШЕ НА НЕКОНТРОЛЬОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
• ПРИНУЖДЕНИЕ К ЭМИГРАЦИИ КАК ЦЕЛЬ ВНУТРЕННЕЙ ПОЛИТИКИ →

30.06.2016