Пишучи про українську трудову міграцію, журналісти доволі рідко вживають такі терміни, як «іммігрант», «емігрант» чи «трудовий мігрант». Найчастіше використовуються поняття «заробітчани», «українські нелегали», «остарбайтери». Інколи просто «наші люди».

Проблема виїзду українців на ПМЖ або для праці за кордон — серед основних. Ми втрачаємо мільйони людей. У тенденціях українського заробітчанства розбирається Людмила Джулай.

Отож, для нас у роботі за кордоном є дуже багато привабливого. Починаючи від престижності, затребуваності та закінчуючи оплатою праці. Або, навпаки, починаючи з оплати праці... Саме на обіцянки високого заробітку, як правило, «клюють» співвітчизники. Звичайно, емігранти своєю працею примножують чужі національні багатства. Досить лише нагадати, що такі країни, як США, Канада, Австралія, Ізраїль і деякі інші збудували свою економіку винятково за рахунок інтелектуального, фізичного, фінансового потенціалу іммігрантів.

Міграційна проблема є глобальною. Її глобальність — то «перемішування» населення між державами і стосується всіх континентів земної кулі! Через раз — чи не кожної родини, відтак, моєї точно. І не з чужого голосу знаю, як українські заробітчани в Канаді цьогоріч святкують 125-у річницю облаштування першого поселення (статистика нараховує вже 5-ту хвилю еміграції наших земляків до цієї країни). До слова, державна міграційна політика України як Концепція схвалена Указом Президента України від 30 травня 2011р. Але з моменту її прийняття в Україні та світі відбувся ряд знакових подій, які істотно вплинули на міграційні процеси в Україні. Виштовхують із країни, насамперед, безробіття та повільні темпи й низька ефективність економічних реформ. Що вже казати про війну, девальвацію гривні. Вони впритул змушують громадян замислитися над пошуками роботи за кордоном. При цьому варто наголосити, що новітня зовнішня трудова міграція як невід’ємна частина життя (Андрій Сибіга, Укрінформ: «Нинішня статистика свідчить про те, що за кордоном легально перебувають близько 5 млн громадян України. Цифра вражає і має тенденцію до зростання») почала набувати значних масштабів і нової якості від часу проголошення незалежності України.

Процес настільки тривалий, що феномен уже знайшов своє відображення і в культурному житті суспільства: поява літературних, музичних тощо жанрів «про заробітчан» і «для заробітчан» є ознакою того. Описи заробітчанства переходять від економічних аспектів до показу його соціального та культурного вимірів. Пише про життя мігрантів у книзі «36 пісень про життя» музичний продюсер BBC Катерина Хінкулова, знімають в Польщі серіал «Дівчата зі Львова», що згодом дає 4 млн щотижневої глядацької аудиторії. Рейтинги цього серіалу, знаного в нас як «Наші пані у Варшаві», перевищили інший польський телехіт «Блондинка». Але сьогодні у світі дедалі частіше говорять не так про «відплив мізків», як про «марнування мізків», лев’яча частка українців на закордонних ринках праці є яскравим тому підтвердженням. Наші вчителі, лікарі, інженери сапають капусту і збирають полуниці, хоча могли б працювати за фахом. Львівським професорам пропонують заробляти на ягодах у Швеції. Зрозуміло, що спокуситися сезонними роботами можуть здебільшого молоді викладачі. Звісно, що таких заробітків ніхто не афішує.

От про що тільки лінивий не говорить, так це про відтік жителів з України після скасування візового режиму з ЄС. Андрій Гайдуцький, експерт із грошових переказів і банківського обслуговування мігрантів, наводить досвід ряду країн Центральної та Східної Європи, з яких після вступу в ЄС почалася масова міграція жителів. «Можна прогнозувати, що протягом кількох років після скасування візового режиму з України виїде близько 3 млн людей — переважно до ЄС. І хоча очікується поки що тільки скасування віз, а не лібералізація ринку праці ЄС для українців, дуже високий розрив в оплаті праці буде сильно мотивувати наших громадян виїжджати за кордон», — зазначає він.

Особливістю саме українського мігрантства є його європейськість. Як у кращому, так і в гіршому розумінні. Асоціація підприємців і роботодавців Польщі пропонує дати право на постійне проживання в Польщі мільйону мігрантів, у тому числі українцям, адже «це емігрант найвищого класу, не потрібно його вчити мові, не потрібно йому давати квартиру, вчити професії. Вони самі собі дають раду». Іншими словами, наші люди мають професії, що не вимагають навчання в європейській країні (щоправда, найчастіше емігрантів використовують не на найінтелектуальніших роботах, але й робочі спеціальності теж вимагають знань і навичок). Українці самі вирішують візові та транспортні питання, не чекають ніякої допомоги від органів влади, не претендують на політичні права. Тільки дайте роботу, будь-яку, — і наші «невидимки» далі самі впораються...

Робота роботою, але в цьому житті треба щось і корисніше робити. Давайте на деякий час залишимо без уваги ту обставину, що нормальним людям, у т.ч. українцям, безсумнівно, більш комфортно працювати на своїй рідній території, живучи у своєму будинку зі своєю родиною. Спробуємо зосередитися на більш ґлобальних аспектах, адже саме вони нас сьогодні цікавлять. Для цього знову процитую дані Асоціації підприємців і роботодавців Польщі, адже майже мільйон українців приносить державному бюджету Польщі за рік від 7 до 9 мільярдів злотих прибутку. Заради справедливості варто пам’ятати, що частину заробленого «остарбайтери» передають своїм родинам у рідні пенати. Суми чималі, але вони не йдуть ні в яке порівняння з вартістю того продукту, який створюється руками заробітчан. Говорячи бухгалтерською мовою, баланс не на користь нашої держави.

Ну і в якості «останнього цвяха» варто згадати, що, крім Польщі, у світі, у т.ч. найближчих околицях України, ще багато країн, де наші співгромадяни є трудовими мігрантами. Спектр доволі широкий: це Росія, Чехія, Німеччина, Австрія, Голландія, Швеція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Португалія, Ізраїль. Воєнні дії скорегували карту української еміграції, тож за останній рік активізувалася міграція вже з Росії в Україну, особливо у західний регіон. До слова, треба зауважити, що дані про скорочення трудової міграції до Росії стосуються більшості населення України, проте не мешканців непідконтрольних територій. У них ситуація кардинально інша й робота в Росії чи не єдино можлива, хоча Москва серед іншого з 1 січня 2015р. вимагає від українців т.зв. трудові патенти. В той же час треба, переселення мігрантів до Росії на проживання та роботу зафіксоване там як одне з державних завдань. Міграційний приплив на рівні 300 тис. осіб на рік озвучував у своїй передвиборчій програмі Путін. На думку експерта представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Анастасії Винниченко, мігруватимуть усе частіше молоді люди, жінки, міське населення. Мігранти виконуватимуть більш кваліфіковану роботу. Зауважте, бельгійське законодавство, що доволі суворе до незадекларованої праці, дешевого досвідченого будівельника зі сходу Європи бере на роботу частіше за місцевого. Хоча щоби далеко не ходити, експерти пропонують МЗС України фокусуватись на сприянні тимчасовій міграції у напрямку, де європейці слабкі — на наших східних кордонах. Те, що може Київ на Кавказі, в Центральній Азії, Білорусі, Молдові, — Брюссель чи інші ЄСівські столиці або не можуть, або не вміють, або не хочуть, або все разом. Тож голу пораду, і не від європейців, — ми про себе завжди знали. Працьовита українська бджола вміє збирати мед із гірких квітів.

Джерела: Держстат, МОП, Інститут демографії та соціальних досліджень, zn.ua, Ліга.net

• ← ЯК УКРАЇНА ЗАГУБИЛАСЯ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ
• ЗАДЕРЖАЛИ ПРАВООХРАНИТЕЛИ? — ИНСТРУКЦИЯ К ДЕЙСТВИЮ →