Минулого року ЗМІ вразили українців приємною новиною: 2016р. подарував світові 30 нових українських кінострічок. Для об’єктивності варто зазначити, що 27 із них не окупилися. Наше кіно неокупне вже 25 років, а на фоні АТО й економічних проблем така ситуація тим паче цілком очікувана. Та все ж для порівняння саме 30 фільмів було знято в Україні… у 1929р.

Для втілення мрії про велике українське кіно наявні всі ресурси. Чи вдасться повернути стару славу вітчизняному кіно, аналізували Людмила Джулай і Дар’я Левковська.

ТЕПЕР ПОЗНІМАЄМО!

Ні, перед тим посвяткуємо! Адже маємо День українського кіно: щороку відзначаємо у другу суботу вересня. А от 15 жовтня урочисто згадуємо прем’єру кіношедевру «Тіні забутих предків». 28 грудня — нікуди дітись, з подачі братів Люм’єр, святкуємо Міжнародний день кіно. Виходить, що весна «в пролёте»? Але ж 20 квітня відбулася церемонія вручення Першої національної кінопремії «Золота дзиґа», заснованої молодюсенькою Українською кіноакадемією! Із останньої весняної ура-статистики від голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка дізнаємося, що зараз на різних етапах виробництва перебуває 38 повнометражних фільмів і 4 повнометражних анімаційних. Наступного року українські стрічки будуть регулярно виходити в прокат. Основні прем’єри заплановані на весну й осінь, тому що влітку, зрозуміло, робити прем’єри безглуздо. Поки що Держкіно підписує контракти з переможцями останнього, 9-го, пітчингу.

ДОВЖЕНКОВА «ЗЕМЛЯ» БУЛА ВИЗНАНА ОДНІЄЮ ІЗ 12 КРАЩИХ КІНОСТРІЧОК УСІХ ЧАСІВ І НАРОДІВ

Тож весняної днини нам, глядачам, можна тішитися перспективам українського кіно? І режисерам, сценаристам, продюсерам... Кажуть, коли замовник на додачу до пітчингу ще й бачить перші кадри, тизер, трейлер і концепт, він швидко починає вірити у проект. І психологи туди ж: наголошують, що під час будь-якої кризи глядачі бажають емотеймента. Але ж остання ланка — це глядач, у якого є гроші платити за продукт. Англо-український словник він може й не захотіти купувати. А солодкий емотеймент у вигляді кінотеатру у славнозвісних Горішніх Плавнях поцінує радо. І у Бродах, Охтирці, Енергодарі — маленьких українських містечках, що дочекались своїх нових кінотеатрів.

СВІТОВІ ЛІДЕРИ

Якщо ви все життя думали, що лідер кіновиробництва — Голівуд, то жорстоко помилялися. Індія та Нігерія випереджають США за кількістю знятих кінострічок. Обидві країни ревно захищають власне кіно від іноземних утисків: 92% фільмів, що йдуть на великих екранах Індії, — національного виробництва. Фільми Нолівуду (саме так охрестили кіноіндустрію Нігерії) користуються чималою популярністю серед місцевого населення, адже висвітлюють актуальні для суспільства теми — злочинність, корупцію, наркотики та торгівлю людьми. Виходить, проблеми України й африканської Нігерії майже однакові.

Другий важливий фактор, який підтримує нігерійське кіно на плаву, — наявність двох національних каналів, що формують програмну сітку виключно з національного контенту. В Україні, за різними даними, функціонує від 600 до 1000 телекомпаній: державних і приватних, місцевих і регіональних. Проте транслюють українське кіно переважно державні канали, яким банально бракує контенту. А через їх низьку рейтинговість навіть ці фільми залишаються далекими від масового глядача.

Низький художній рівень переважної більшості кінокартин Нігерії, хоч і не дозволяє їм виходити у широкий прокат, але наближає зображення до повсякденної реальності, до того ж відкриває молодим кіношникам поле для експериментів у пошуках нових виражальних засобів. Нігерія змогла перетворити навіть свої очевидні мінуси на плюси. У той же час суттєва проблема для трьох вищеназваних гігантів кіновиробництва — піратство. Навіть якщо Україна з часом розвине кінопродакшн, то елементарно не зможе його захистити через кволе законодавство у сфері авторського права та відсутність кваліфікованих спеціалістів.

УКРАЇНА НА СТАРТІ КІНО КРІЗЬ РАДЯНСЬКУ ДОБУ

1895р.: Україна мала чудовий старт і всі передумови, щоб стати майбутнім гігантом кіно у короткий термін. Геніальний винахідник Йосип Тимченко у своїх розробках йшов у ногу з братами Люм’єр. У 1922р. засноване Всеукраїнське фотокіноуправління, яке будує студії та налагоджує кіновиробництво. Тодішні темпи зйомок в Україні вражають: 1922р. знято лише 3 фільми, а у 1929-му — вже 30. Заводи «Кінап» у Одесі та «Свема» у Шостці виготовляють якісну кіноплівку, яка користується великим попитом.

«ЛЮДИНА З КІНОАПАРАТОМ» УВІЙШЛА ДО СПИСКУ 12 НАЙКРАЩИХ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ СВІТУ

Один із головних символів українського кіно — Олександр Довженко. Митець лівих, комуністичних, авангардистських переконань, він уже 1930р. у листах описував свої мрії про багатовимірне кіно, фактично пророкуючи створення ЗD. 1958р. на Всесвітній виставці у Брюсселі, за оцінкою 117 критиків і кінознавців із 26 країн світу, довженкова «Земля» була визнана однією із 12 кращих кінострічок усіх часів і народів. У 1964р. на VIII Міжнародному кінофестивалі у Мангеймі стрічка ще одного, пов’язаного з Україною генія Дзиґи Вертова, «Людина з кіноапаратом» увійшла до списку 12 найкращих документальних фільмів світу. Вертовим захоплювався сам Чарлі Чаплін.

Поставити виробництво кіно на конвеєр допомогло будівництво Кіностудії ім. Довженка 1928р. Саме вона довгий час була найбільшою кіностудією в Союзі — вона і нині займає площу 13,5 га та розрахована на одночасну роботу 15 знімальних груп. А павільйон площею 2520 м2 й досі є одним із найбільших у Європі. Кіностудія ім. Довженка забезпечувала близько 50% радянського кіновиробництва. Ця кінофабрика могла б стати українським Голівудом: сучасне технічне оснащення, молоді ентузіасти під керівництвом досвідчених кінематографістів, сотні ідей, що чекають реалізації…

Безперечно, радянська влада використовувала творчий потенціал кіномитців для пропагування панівної ідеології, і всі, хто відмовлявся дотримуватися «центральної лінії», були репресовані. Л.Курбас, С.Параджанов, Д.Демуцький і ще десятки спеціалістів постраждали за свої погляди.

Відсувалася на другий план і рефлексія стосовно національного історичного минулого, до якої тяжіла значна частина кіношників України. Стилістика Довженка заклала підвалини українського поетичного кіно — унікального явища світової кіноісторії. Його поетичність виявилася у символізмі, тяжінні до метафор та алегорій. «Тіні забутих предків» Параджанова заслужено вважають взірцем українського поетичного кіно. Багатьом тоді відзнятим стрічкам пощастило — їх пускали в прокат (хоч часто і обмежений), іноді ж тупо відкладали на полицю. Інші — змили на срібло. Так зникли з лиця землі сотні фільмів, а з ними досвід, оригінальні прийоми, традиції.

СУЧАСНІСТЬ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Зараз кінематограф України виживає як може. Фільм «Незламна» створювався у коопродукції з Росією. Україна ще довго хизувалася, що виділила на створення фільму майже 80% усіх коштів, при тому що лише 33% із них виявилися суто державними, а інші надійшли від приватних інвесторів. «Незламна» Сергія Мокрицького стала лідером українського кінопрокату за касовістю, принісши рекордні 13,9 млн грн. «8 кращих побачень» і «Сафо», зняті іноземними режисерами, також виявилися відносно касовими. До речі, Україна — рай для іноземних кіношників. Іноземці радо приїздять сюди знімати, адже у нас дешева робоча сила, мальовничі краєвиди, серед яких можна знайти локацію майже для будь-яких зйомок, і відносно недорогий прокат апаратури. Українським кіношникам же зйомки приносять колосальні збитки: на жаль, після прокату більшість із них навіть не спроможні віддати борги та виплатити заробітну плату членам знімальної групи.

А от по прикладам касових фільмів від української Студії «Квартал 95» бачимо, що саме комедії користаються популярністю у наших глядачів. Ще один із недавніх досвідів, який показав, що українське кіно може приносити прибуток і привертати увагу глядачів, — «Інфоголік», створений молодою й амбітною командою комедійного шоу «Мамахохотала».

Кінематограф — мистецтво, яке здатне суттєво підняти рейтинг країни в очах світу. Тож, перш за все, саме держава мала б спонсорувати нові кінопроекти. На жаль, у професійних колах подейкують, що, як і будь-яка сфера в Україні, кіно теж потопає у корупції: варто кіношнику виграти грант, як йому без тіні сорому повідомляють, що половина коштів одразу йде у відкат. «Талант має бути голодним» — певно, саме цієї тези дотримуються наші владні мужі. У такій ситуації кінематографісти просто вимушені шукати підтримки у приватних спонсорів та іноземних меценатів.

Наразі прослідковуються дві провідні тенденції молодого національного кіно. Перша з них — осмислення історичної долі українського народу, за яке беруться митці з закордону. Над «Гіркими жнивами» працювала команда з Канади, режисер Джордж Менделюк — українського походження, та навряд комусь може боліти Голодомор більше за громадян України. Друга тенденція, помітна за телесеріалами, — комедійність сільського життя. «Останній москаль», «Село на мільйон» висміюють образ хуторянського, відсталого українця.

Єдине, чим ми можемо пишатися у плані звуку в кіно, — дубляж. Українська озвучка фільмів та анімації виконується на високому рівні, а український Доктор Звук — звукоімітатор Юрій Коваленко озвучив дубляжі більше 70 персонажів мультфільму «Сімпсони», а також мультфільми «Тачки» та «Шрек».

Незважаючи на динаміку, до якої вже звикли українські глядачі через перегляд американських фільмів, Україні краще не гнатися за тим, що нам не притаманно, а працювати над власною кіноестетикою, звернутися до традицій і віднайти у них забуті підходи. Надзвичайно важливо знайти свою нішу: наприклад, Японії приносять стабільний прибуток трилери та фільми жахів, а Індія прославилася музичними мелодрамами.

ГАЛЮЦИНОГЕН 3081-Д?

Ми давно не замовчуємо присутність наркотиків у житті людської спільноти… Із надто шкідливими — воюємо. Звикаємо до традиційних — брехні, невігластва, шахрайства. Коли кажуть, що держава має підтримувати проекти, що презентують Україну як європейську країну, — шукаємо. Проекти. Закони. Пігулки, як протидію. Бо ж більшість із таких проектів теж — наркотики.

Усі європейські країни вимагали державної підтримки кіно. У Франції, наприклад, податок на квиток на фільм французького виробництва втричі нижчий, аніж на квиток на іноземну стрічку. У такий спосіб створюється багатоступеневий захист вітчизняного виробника. Держава має фінансово підтримувати соціальні проекти, а з комерційним кіно співпрацювати на партнерських засадах: створювати умови й отримувати дивіденди у вигляді розвитку бізнесу, активності глядачів, надавати пільги на виробництво та прокат фільмів. Більше того — працювати на повернення частини податків виробнику. Це ми про cash rebate, пріснозгадувану норму повернення певної частини витрат іноземним продюсерам, які приїжджають знімати в Україну.

У Законі «Про державну підтримку кінематографії» за номером 3081-д, що був прийнятий із другої спроби 23 березня цього року, йдеться про надання держпідтримки суб’єктам кінематографії незалежно від форм власності, передбачений захист авторських прав, той-таки cash rebate. Як у більшості європейських країн. Хіба що в Польщі такої норми не було, але зараз приймається відповідний закон. І коли він буде прийнятий, в України ще поменшають шанси, аби сюди приїжджали знімати фільми. Так, зізнаюсь, спочатку нам хотілося продовжити таврувати всю англійщину в термінології нашого кіно. Але рібейт занадто промовистий, перспективний, світом випробуваний, на стику культури і бізнесу, прийняття такої норми для наших законників — мало не революційний крок, тоді як кінодіячі чи не в ступорі очікування. Авторські права, перемога над піратством, зрозумілий бокс-офіс в кінотеатрах, перспективи зоріють.

Інакшими словами, ми вступили у світ, де немає і не буде впевненості. Це, напевно, найточніший і найчесніший прогноз, який можна зробити на наступні 15, 25 і навіть 100 років. Це певною мірою вигідно відрізняє Україну від Європи, хоч і парадоксально: ситуація гірша, але очікування майбутнього кращі.

Мабуть, кожен може пригадати фільм, який справив незабутнє враження, закарбувався у пам’яті на все життя. Художні образи підсвідомо продовжують впливати на кожного з нас ще дуже довгий час, формують наші уявлення про світ. Чи почує ще знову світ про славу українського кіно, як бачимо, залежить від того, які умови йому створить держава. Надія ще є.

• ← ЗОНА СОЦІАЛЬНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ: ЧИ ВИСТАЧИТЬ ПАРАШУТІВ НА ВСІХ?
• ГЕОРГИЙ ПОЧЕПЦОВ: «НОВОПРОП» УСИЛИВАЕТСЯ, А У НАС НЕТ ЗАЩИТЫ» →