Преперів стрімко більшає. Вони планують рятуватися поодинці в постапокаліптичних руїнах. Натомість більшає й зовсім інших людей — лівих, які активно намагаються виправити систему.

Американські сурвівалісти стали численною соціальною групою, що поділяється на десятки різновидів, течій, прошарків. Спільне в цьому паралельному світі одне: сильний сумнів у здатності уряду врятувати населення у разі катастрофи. Сотні впливових громадян найвпливовішої держави, дедалі менше вірячи в можливість позитиву, знайшли собі в іншій півкулі планети затишну маленьку країну-ковчег. А от на відміну від них величезна частка французької молоді наближується до настроїв барикадного «Червоного травня» — 1968.

ПРЕПЕРИ СТАЮТЬ МЕЙН-СТРИМОМ

У Штатах найпопулярніший телесеріал останніх років — «Ходячі мерці», про виживання жменьки вцілілих на постапокаліптичній території США. Прем’єру 5-го сезону в 2014р. подивилися 17,3 млн людей — це найбільша кількість переглядів однієї серії в історії всіх серіалів на кабельному телебаченні. У 7-му сезоні, у 2016р., цей показник також зашкалив за 17 млн. National Geographic Channel у 2012р. запустив реаліті-шоу на подібну тему, і воно стало найпопулярнішим в історії каналу. А опитування, проведене каналом, виявило: близько 40% американців вважають накопичення запасів їжі та створення бункера кращою інвестицією, ніж у найпопулярніший накопичувальний пенсійний рахунок приватної пенсійної системи США.

Сайт SurvivalBlog.com Джеймса Роулза (Rawles) із рекомендаціями про виживання на випадок колапсу стартував у 2005р., набравши з тих пір близько 92 млн унікальних відвідувачів. Книга Роулза «Як пережити кінець світу, яким ми його знаємо: тактика, техніки, технології для непевних часів» перевидавалася та перекладалася багаторазово з 2009р. І навіть у 2012р. все ще була у топ-250 книжок рейтингу Amazon. Роулз пропагує «відступ» до стабільного у кліматичному та соціальному відношеннях, багатого прісною водою й іншими ресурсами регіону США. Це Айдахо, Монтана, Вайомінг, а також східні части- ни штатів Вашингтон і Орегон. Застерігаючи від раптового колапсу економіки та держави, саме сюди Роулз кличе будь-яких «високоморальних консерваторів»: не лише християн, але юдеїв-месіаністів й -ортодоксів, навіть православних. Ідеї Роулза, які інколи називають «равлезіанством», надихнули багатьох американців на приєднання до руху «Американський редут», релігійно-політичної еміграції до вищезгаданого регіону («Редуту») та до захисту будівель редутами. На думку публіциста авторитетної газети Chicago Tribune у серпні 2016р., таких переселенців за останні роки було від кількох сотень до кількох тисяч.

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ПОКАЗУЄ, ЩО СПАЛАХИ ЕСХАТОЛОГІЧНИХ НАСТРОЇВ ПОВ’ЯЗАНІ ПРЯМО ЧИ ОПОСЕРЕДКОВАНО З КРИЗОЮ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СВІТОГЛЯДНОЇ СИСТЕМИ

І це лише одна з десятків течій у потоці людей, які роблять конкретні кроки з підготовки до краху суспільства. Їх поділяють на течії відповідно до різновидів очікуваної катастрофи (природні катаклізми, ядерна війна, революція, громадянська війна, смертельна пандемія, голод, різноманітні поєднання катастроф та їхніх наслідків), до ідеологічних, філософських засад, а також до методів пристосування до постапокаліптичного світу. Їх позначають словами survivalists (від англ. survive — виживати) — сурвівалісти, виживальники, — та препери, preppers (від англ. prepare — готуватися). Останнім часом, через поширення негативних стереотипів про виживальників як про параноїків, через те, що не справдилося багато прогнозів близького кінця світу (американсько-радянська ядерна війна, комп’ютерна «проблема 2000», календар майя про 2012р. тощо), значна кількість таких людей воліє називати себе преперами, тобто тими, хто просто спокійно спрямовує частину своїх ресурсів на раціональну підготовку до реальних ризиків — насамперед, до тимчасового, кількарічного чи кількадесятирічного хаосу. На відміну від власне сурвівалістів, де переважною більшістю активістів є чоловіки 25–45 років, які часто є мисливцями чи колишніми військовими, у лавах преперів багато жінок, а це означає, що рух стає дуже поширеною, перспективною складовою американської побутової культури, пустив коріння в суспільстві.

Найбільша у світі штучна зона компактного проживання, на випадок гігантської катастрофи, наразі створюється у Південній Дакоті — рятівний комплекс Vivos xPoint із 575 бункерами, облаштованими для проживання 5 тис. людей. Інфраструктурі можна позаздрити: магазин, ресторан, бар, зони для барбекю, театр, спа-салон, тренажерний зал, переговорка, навчальні аудиторії, медичний заклад, сади з гідропонікою, каплиця, стайня, стрільбище, склади, цехи, індивідуальні електрогенератори, системи очистки повітря та води від радіаційного, біологічного, хімічного забруднення. Ціна бункера в базовій комплектації — $25 тис., доступна для пересічного американця. Загалом по країні пропонуються сотні моделей бункерів та інших прибудинкових і окремих сховищ із різноманітними системами життєзабезпечення.

Історичний досвід показує, що спалахи есхатологічних настроїв пов’язані прямо чи опосередковано з кризою соціально-економічної та світоглядної системи. Чим більш незатишно почуваються люди в реальному світі, чим більше стає принижених та ображених, всіляко незадоволених, зневірених у своїх силах, тим більше такі люди мріють «відігратися», отримати компенсацію в якомусь «іншому» суспільстві, в результаті раптової зміни «правил гри». Хто був нічим — «лузером», простим реднеком, вантажником, охоронцем, водієм, дрібним відставником, той стане всім, господарем нового світу, з автоматом, підвалом консервів і навичками суворого похідного життя, а зманіжені «вінери», банкіри, програмісти, юристи, будуть валятися в ногах та конати.

Проте останнім часом у потоці преперів кидається в очі величезна кількість «вінерів». Колишній топ-менеджер Facebook Мартінес, колишній директор Yahoo Ляо, керуючий директор венчурного фонду Mayfield Fund (із активами понад $3 млрд) Чен, співзасновник LinkedIn і член ради директорів Microsoft Гоффман, екс-директор Reddit Вонг, один із керівників Reddit Гаффман, сотні інших успішних діячів надприбуткового бізнесу — всі вони активно готуються до… краху суспільства. Як казав Цезар: «Краще бути першим у селі, ніж другим у Римі». Та й у Книзі Екклезіаста сказано: «І псу живому краще, ніж мертвому леву». До того ж, ці та подібні за статком препери готують собі в постапокаліптичному світі аж ніяк не собаче життя. Гол купив закинуту ракетну шахту й обладнав у ній сховище на 12 апартаментів по 80–170 м2 , які розпродав за ціною до $3 млн/штука. П’ятирічний запас продуктів, басейни, хірургічний центр, навіть майданчик для вигулу собак.

Ці люди щось знають про майбутнє, якщо інвестують такі гроші? Даґер, менеджер сфери фінансів і благодійності: «У будь-якої людини в цій спільноті є знайомі, які побоюються, що Америка котиться у щось схоже на російську революцію». Джонсон, керівник дослідницького центру: «25 керівників хедж-фондів заробляють більше, ніж усі вихователі дитсадків у США. І бути одним із цих 25 не дуже приємно. На мою думку, в них підвищується вразливість».

Пересічні американські виживальники застібають ремені безпеки: риють землянки, запасаючи крупу, консерви та патрони. А успішніші — отже, поінформованіші — співгромадяни замість повного зосередження на рятуванні літака готуються кинути його. Джонсон із приводу величезного розриву в доходах населення каже: ті, у кого більше за все ресурсів, «зараз готуються до того, щоб смикнути за кільце та зістрибнути з літака».

Але чи виживуть «золоті парашутисти» після стрибка, якщо натовпи «зомбоподібних» бідніших виживальників атакуватимуть їхні комфортабельні бункери у вирі хаосу? Багато з парашутистів вважають, що так: якщо приземляться на ковчег «Нова Зеландія».

НОВА ЗЕЛАНДІЯ: ПАСАЖИРИ ТА МАТРОСИ ВСЕСВІТНЬОГО КОВЧЕГА

ЄВРОПІ БРАКУЄ НОВОГО УНІВЕРСАЛІСТСЬКОГО, НАДНАЦІОНАЛЬНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЕКТУ, ЯКИЙ БИ ВРЯТУВАВ МАЙБУТНЄ ВІД ГРАБЕЛЬ МИНУЛОГО

Вищезгаданий Гоффман якось розповів приятелю, що збирається з’їздити до Нової Зеландії. «О, ти теж збираєшся за страховкою від апокаліпсису», — зауважив той. Подейкують, що в розмовах багатих американців словосполучення «будинок у Новій Зеландії» стало вже своєрідним паролем, після якого співрозмовнику починають пропонувати бункери та всіляке виживальницьке спорядження. У 2011–2016рр. майже 1 тис. іноземців отримали новозеландське громадянство за програмами для інвесторів, що передбачають вкладення від $1 млн.

Джонсон у 2015р. розповідав, що знайомі керівники хедж-фондів купляють ферми, аеродроми в Новій Зеландії та подібних місцях, тому що відчувають потребу в плані втечі. У перші 10 місяців 2016р. іноземці придбали в Новій Зеландії понад 3,6 тис. км2 землі — вчетверо більше, ніж за аналогічний період 2015р. На першому місці серед покупців австралійці: для них Нова Зеландія, як Карпати для киян, близька місцевість. На другому — американці. У 2017р. додалися «трампофоби»: за словами Гаффмана, один знайомий директор хедж-фонду повідомив про намір прикупити землі в Новій Зеландії, пояснивши: «Який шанс того, що Трамп виявиться фашистським диктатором? Може, й низький, але цінність готового шляху відступу доволі висока». Деякі американці кажуть: «Навіщо будувати сховище під своїм газоном, якщо ти в тисячах миль від Білого дому?» У перші 7 днів після обрання Трампа в новозеландській службі імміграції зареєструвалося близько 13,4 тис. американських громадян — у 17 разів більше середнього значення. Головний козир Нової Зеландії — віддаленість від США та Європи, мала залежність країни від імпорту продовольства, енергоносіїв та інших стратегічних ресурсів, а ще толерантність, прозорість місцевого суспільства. Країна у світовому топ-10 за рівнем демократії та безпеки.

Що ж думають про цих знервованих «пасажирів ковчега» місцеві жителі — ті, хто опинилися в ролі його «матросів»? Місцеві націоналісти створили рух «Кампанія проти іноземного управління Аотеароа [Новою Зеландією — прим. авт.]» і навіть постять непривітні коменти на американських форумах виживальників. Схоже, що старі недобрі «Понаехали!» та «Чемодан — вокзал — …» скоро прийдуть на заміну підвищеній толерантності.

 ВИБІР МОЛОДИХ ФРАНЦУЗІВ

Але є й інший варіант. Боротися! Не здаватися! Не підкорятися кризі та відчаю. У Штатах борються прибічники Сандерса, у Іспанії — «Подемос». А ще є «Нескорена Франція».

Якщо вважати сучасну французьку Соціалістичну партію — організацію єврочиновників, паризького істеблішменту, лобістів багатьох великих підприємців — втіленням соціалістичності, тоді рух Жан-Люка Меланшона можна вважати ультралівим. Все відносно. Наприклад, відносно більшовиків-ленінців «Нескорена Франція» — це дуже поміркована соціалістична організація. Меланшон встиг попрацювати міністром професійної освіти в кабінеті Ліонеля Жоспена, депутатом Європарламенту, заснувати «Партію лівих». Він — один зі співголів коаліції «Лівий фронт». На президентських виборах 2012р. зайняв 4-те місце, отримавши 11,1% голосів. У лютому 2016р. став засновником нової політичної сили — «Нескореної Франції». І ось, у першому турі президентських перегонів, знову 4-те місце, але цього разу вже вдвічі більша частка прихильників — 19,6%. Від правоцентриста Фійона відстав лише на 0,3%. Але найцікавіше, що «Нескорена Франція» виявилася фаворитом молоді: серед 18–24-річних французів близько 30% віддали свої голоси за Меланшона, тоді як за переможців 1-го туру Ле Пен — 21%, Макрона — 18%.

Серед пунктів програми Меланшона: вихід з ЄС і НАТО; збільшення щорічної оплачуваної відпустки з 5 до 6 тижнів; конфіскація тих доходів, що перевищують €400 тис. на рік. «Нескорена Франція» заговорила про те, що хвилює більшість: роздратування євробюрократією, а ще більше фінансовою прірвою між надбагатими та пересічними громадянами.

Французи, і насамперед молодь, по-своєму застібають ремені безпеки цим голосуванням. Рух виживальників тут значно менш популярний, ніж у США, та й майнове розшарування поки що не зайшло настільки далеко. Можливо, програма Меланшона є не ідеальним засобом рятування французького літака. Проте, принаймні, це профілактичний засіб, боротьба за рятування всіх, а не поодиноких пасажирів.

Коли ґрунтовна підготовка до постапокаліптичного життя стає модним трендом для еліти, збільшується ризик соціального краху. Енергія такого суспільства дедалі більше йде не на спільне виправлення ситуації, а на сприйняття краху як реального й навіть вигідного — для «підготовленої» людини — сценарію. Але пілоти в кабіні та топ-інженери в бізнес-класі замість того, щоб тихенько одягати парашути й відкривати дверцята аварійного виходу, мають займатися виправленням літака. Більшість пасажирів зацікавлена саме в цьому, адже літак ще не безнадійний.

 

• ← НАУКА. МІЖ «НІЩО» І «ЩОСЬ» — ЩО?
• КІНА НЕ БУДЕ? →

30.04.2017