Після звільнення з в’язниці журналіст, блогер, в’язень сумління Руслан Коцаба одне зі своїх перших інтерв’ю дав саме виданню nr-logo. Розмовляла головна редакторка  Віра Андріюк.

У франківському кафе екс-політв’язень Руслан Коцаба, який за свої погляди 1,5 року провів у тюрмі та якого намагалися засудити на цілих 13 років, розповів про події у країні, власні плани, шляхи виходу з кризи та про те, що до його інтерв’ю також варто ставитися критично.

Вітаю тебе, Руслане, на волі. Отже, почнемо: чи змінила в’язниця твій світогляд?

Screenshot_3

Звичайно, що змінила. Але так, щоб аж дуже, ні. Просто в’язниця, як кожне життєве випробовування, — нелегке. Воно просто викристалізовує те, що є в середині. От уяви собі, заходиш у камеру — ну, просто уяви, я розумію, що не дай Бог, — для співкамерників глибоко байдуже: яка в тебе освіта, вік, який у тебе на волі був соціальний статус... Їм цікаво, яка ти людина. Тобто ти повністю обнулюєшся і «завойовуєш» місце в камері відповідно до свого справжнього статусу, ніби так. Тобто тут тобі ніхто не допоможе… Ну, але я би не радив комусь цей досвід проходити. Проте до мене з повагою всі ставилися, я, при тому всьому, і в тюрмі, як і на волі, не позбавив себе права говорити все, що я вважаю за потрібне, та відповідати за свої слова.

Я БУВ МОРАЛЬНО ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ЦЕ РОБИТИ. ТОМУ ЩО Я БУВ ЄДИНИЙ ЖУРНАЛІСТ, ЯКИЙ БУВ ТОДІ АКРЕДИТОВАНИЙ ПО ОБИДВА БОКИ ФРОНТУ

— Чи не відчув ти після того, як вийшов із в’язниці, що зневірений?

— Звичайно, що моральна пригніченість така є. Тому що це нелегкі випробування, і фізично, напевно, теж. В’язниця для того, щоб людину розтоптати. Але щоби я перестав там вважати те, що я вважав? Я — чоловік! І чоловік відповідає за свої слова. Я знав, що мене арештують, і готувався до арешту. Я знав, що інакше я не приверну уваги до цієї проблеми. Тому що я був морально зобов’язаний це робити. Тому що я був єдиний журналіст, який був тоді акредитований по обидва боки фронту. На жаль чи на щастя, ніхто мене не підтримував в інтернеті, але сьогодні я бачу, що моїми словами 2-річної давності говорить більшість українців. Бо, видно, такий був вплив пропаганди, що люди думали, що вони говорять буцімто свої думки.

Зараз люди дозріли до справжнього осмислення трагедії, в якій опинилася держава. І я думаю, що люди, напевно, вже й забули, що два роки тому вони зовсім по-іншому думали… Вони вважають, що це вони й у той час так думали, що от вони були за мир. Забули, що все ж таки саме Галичина, Західна Україна підпалили запал «державного перевороту». Тобто ще за кілька місяців до подій на Донбасі ми тут, галичани, захоплювали стіни адміністрацій, блокували військові частини, підпалювали СБУ, МВС і забирали їхні збройні арсенали. І при тому всьому вважається, що це був такий, скажімо так, драйв. А коли почали це робити на Сході — кажуть: «Так вони ж терористи, бандити».

— А яка саме твоя думка зараз? На Сході — це війна повноцінна, це війна громадянська, це АТО?

Це є громадянська війна з іноземним втручанням із обох боків. Більше того, вона фінансована ззовні. Тобто з одного боку — аферисти з різних міжнародних валютних фондів, з іншого боку — Росія. Однозначно, що би ми не думали, все ж таки Росія є нашим найбільшим сусідом, а географію не відміниш. Проблема в тому, що Росія, політична еліта, яку виховав Путін, нам ніколи не вибачить нашу незалежність. І тому, знаючи про цю особливість, треба було навпаки ставати кращими, а не брати гірше від сусідів. Справа в тім, що я і зараз повторюю: нормальні реформи, соціальні й антикорупційні зміни в державі — і не треба було б ніякої війни. Люди просто би до нас повернулися.

ЩОБ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ЛЮДЕЙ ІЗ «ВАТНИКІВ» І «ВИШИВАТНИКІВ» СТАВАЛИ АДЕКВАТНИКАМИ

— Скажи, от ти зараз намагаєшся знову продовжувати свою журналістську, справжню критичну позицію доносити? Як це бачиш?

— Взагалі, журналістика за своєю суттю — це є критична річ. Журналіст, який хвалить щось, — це як мінімум або комерція, або речник чи прес-секретар якоїсь певної організації, чи комерційної, чи політичної. Не можна нікого хвалити. Журналіст має вишукувати проблеми, ставити їх вперед, показувати, можливо, навіть шляхи вирішення. Я не знаю як, скажімо, перебити зараз ту ненависть, яку уклали уже за цих два роки в наші душі пропагандистські ЗМІ. Але знаю, що по-любому треба про цю проблему говорити, щоб якомога більше людей із «ватників» і «вишиватників» ставали адекватниками. Нам адекватникам є про що поговорити. «Ватники» та «вишиватники» — це чисто політична технологія, щоб розсварити народ і таким чином ним маніпулювати.

— Ми в «Республіці» багато говоримо про те, що колись нам доведеться простити, інакше не рухатимемося далі. Нам потрібно здійснити примирення. Чи готовий ти брати на себе якусь відповідальність і робити спільно заходи до примирення Сходу та Заходу?

— Я вже у чому тільки не брав участі. Вже дехто навіть каже, що я був професійний революціонер. Спочатку Українська Гельсінська спілка, потім студентські акції протесту, «Революція на граніті», потім Помаранчева революція, потім Євромайдан. Як вияснилося, майдани ми дуже класно навчилися робити, але єдине, чого не навчилися, — управляти державою та впливати на владу.

КАМУФЛЯЖНО-ШАРОВАРНА ДИКТАТУРА

Так, всі думали: «Ей, зробили майдан, тепер нехай вони за нас продовжують». А вони нічого не хотіли виявляється, т. зв. еліта наша («укрсучеліта» — українська сучасна еліта). Вони хотіли просто помінятися, от щоб одних відтиснути від корита та й самим туди припасти, до халявських грошей. Тому я вважаю, що не можна зараз робити жодних майданів, тому що ще один майдан перетвориться на військовий переворот. Але при тому всьому я хочу зауважити, що я як демократ все ж таки вважаю, що як не буде у народу можливості брати участь у мирних, ненасильницьких акціях протесту, у страйкуваннях тощо, то це тоді диктатура. Цього якраз, до речі, влада й найбільше хоче. Вона хоче нас залякати, зневірити, а потім людьми з такими відчуттями дуже легко маніпулювати. Гнів, злоба, зловтіха, жовч... І таку людину дуже легко посилати, куди потрібно владі. Ця влада боїться навіть мирних, ненасильницьких акцій протесту. Ця влада боїться зміни влади, тому що на цій хвилі ненависті вони стільки ненависті народу вклали, що вона обов’язково проти них і повернеться. І я думаю, що вони це розуміють.

Screenshot_2

Ми стрімко летимо у прірву. Хтось це зве тоталітаризм, диктатура, а я це називаю камуфляжно-шароварна диктатура. Камуфляжна, тому що це істерія, буцімто під час війни неможна нікого критикувати, бо це, як на моєму прикладі називається, «державна зрада». А друге, шароварна — тому що такий галімий, тупий шароварний наш типу «патріотизм» використовується проти людей. Є інструментом для збагачення олігархів.

НАШІ ПОЛІТИКИ — М’ЯСНИКИ, ВОНИ ХОЧУТЬ ПРОСТО, ПРИКРИВАЮЧИСЬ ЦІЄЮ ВІЙНОЮ, ПАТРІОТИЗМОМ, ТУПО КРАСТИ ГРОШІ

Національна ідея має бути — ідея миру, достатку та правди. Усе інше — це все від сатани. Тому ще раз скажу: якщо в нас буде краще в економічному, соціальному, гуманітарному плані, у політичному сенсі буде стабільність, то проблема Криму й Донбасу сама відпаде. Вони до нас повернуться. Якщо буде так, як зараз, то, швидше за все, ми розпадемося як держава на фазі утворення. І частину заберуть Польща, Словаччина й Угорщина, Румунія, ну й більшу частину, звичайно, забере Росія

— Я особисто думаю, що нинішня влада навряд чи зможе це зробити.

— Вона повинна була б нічого не робити, окрім реформ. Тому ця влада вже програла та вона чекає свого кінця, як «свиня чекає ножа».

— 100%. Ти говориш про примирення, що треба все ж таки сісти за стіл переговорів із тією стороною. Чи доцільно?

— Однозначно. Політика — це вміння домовлятися. Стріляти? От про що ти уже домовлятимешся з мертвою людиною?! Я таку завжди аналогію проводжу. Сім’я на грані розпаду. Є три виходи із ситуації. Перший — сісти, на кухні переговорити спокійно, спробувати один одному вибачити і жити далі. А другий варіант — просто також сісти спокійно, переговорити і вирішити розлучатися, але так, щоб не травмувати дітей, майно порядно поділити. Третій варіант, останній, найгірший — це коли знищити один одного морально, фізично, зганьбити себе на весь світ, втратити всіх своїх друзів і близьких у цьому скандалі. От ми перші два варіанти оминули, а перейшли одразу до третього.

Наші політики — м’ясники, вони хочуть просто, прикриваючись цією війною, патріотизмом, тупо красти гроші. Уявіть собі, мільйони, мільярди поклали на якийсь там паркан на лінії розмежування. То це ж курей огороджують так.

— Сівши в тюрму, ти залишився один?

— Розумієте, я переконався, що мене практично всі зрадили. Мене не зрадили тільки мама, дружина, діти, ну, і фактично всі старі мої друзі лишилися… бо не знали. Виявилося, що інші - залякані, нещасні істоти, які навіть не спромоглися на телефонний дзвінок до моєї дружини чи до мами. Виявляється, коли я в центрі міста зустрічаюся з ними, вони, самодостатні люди, мені кажуть, що в центрі міста відеокамери встановлені, тому давай трошки вбік відійдемо. Я ось таке пам’ятаю тільки за часів, коли розпадався Радянський Союз. Це село. Про яку Європу ми можемо говорити?! Я зараз он тільки приїхав, із дітьми були на річці. Там бички, сміття люди покидали. Та не Європа ж прийде нам прибирати… Якщо ми не маємо сили донести недопалок до смітника, то про що будемо говорити. Реально, я бачу те, що я раніше пропонував більш революційне, а нам треба еволюційний шлях. Еволюція — це можливо. Але зараз, я не бачу своїх дітей у цій державі, де будуть бігати якісь люди в балаклавах, із нелегальними автоматами й обливати когось зеленкою, можуть ні з того ні з сього ніс тобі запхати в печінку, бо ти не так говориш або не так думаєш. Це не є нормальна держава. А держава, до речі, як махіна, як система примусу ще більше це стимулює. Тому що є поняття «країна» — ти, кафе, діти твої бігають, земля, ліс, а є поняття «держава» як знаряддя примусу, тиску — це районна адміністрація, обласна адміністрація, СБУ, МВС тощо. Вони зробили з держави посміховисько.

СУСПІЛЬСТВО ХВОРЕ НЕНАВИСТЮ. ЦЮ ХВОРОБУ ТРЕБА ЛІКУВАТИ

— Ти говориш «зрадили». Дійсно, зрадили — це факт. Тебе майже ніхто не підтримував із журналістської спільноти, з колег. А як вони зараз до тебе ставляться? Намагаються зустрітися, порозумітися, вибачитися?

— Із Франківська жодного інтерв’ю. Це означає, що ми не заслуговуємо на демократію. Тому що не пройшли елементарного випробовування на порядність. Більше того, військовий комісар Пархоменко, на свідченнях якого базувалися оголошені мені підозри, тобто він був одним із ключових свідків мого звинувачення, — то він потім у сусідній камері сидів. За хабар.

— Давай веселіше! Яким бачиш майбутнє України?

— Якщо політична еліта сяде за стіл переговорів і зробить примирення на Донбасі, то все одно стартові умови ще набагато гірші, ніж були 25 років тому. Нам все одно тоді треба напружуватися, щоб державу вивести з цього ступору. Цей президент — гібридний, ця гібридна влада, вони можуть тільки гібридні війни робити. Нам треба перевибори. Але я боюся, що ця влада панічно боїться будь-яких перевиборів, тому що вони можуть не встигнути добігти до аеропорту. Мій покійний батько казав: «Чим частіше в унітазі змивати воду, тим чистіше повітря і менше бруду», — перевибори не зашкодять. «Ватники», «вишиватники», ті, якими легко дуже маніпулювати, повинні бути маргінальні. А потрібні адекватники, які хочуть добре жити, без усяких тих політичних «напрягів», хочуть мати роботу, здорових дітей, мирне небо над головою, мирні помисли в голові. Ми таким чином відчуємо, що ми дійсно крокуємо разом із цивілізацією, а не йдемо штампами 30-х років: я говорю або про інтегральний націоналізм, або про махровий комунізм сталінського типу. Суспільство хворе ненавистю. Цю хворобу треба лікувати. Але я вважаю, що такі лікарі, як НАТО та МВФ, — погані лікарі.

— Будемо закінчувати. Скажи, будь ласка, побажання нашим читачам.

Навіть моє інтерв’ю сприймайте критично. У вас має бути на все власна точка зору. Власна точка зору — це дорого коштує.

Тарифы для аккаунта "Стандарт"

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
9 міс. Время доступа:
9 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
273,15 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
29.09.2016 new-republic

Вхід

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.