Чи багато хто знає, що третій тиждень березня — це Всесвітній тиждень мозку, 22 квітня по всьому світу пройшов Марш на захист науки, а третя субота травня – це День науки? Є ще пару дат, коли увага прикута до проблем науки. Але віз і нині там… вірніше ситуація все катастрофічніша.

Журналістка Людмила Джулай про хронічні хвороби української науки та виклики (передусім, наступ т.зв. постправди), що стоять перед наукою в світі.

ПОКАЗОВІ ДІЄСЛОВА, ІМЕННИКИ

Виявити об’єктивну інформацію може тільки наука (а , як можна зрозуміти з кожного з наших номерів, звісно, сповідує канони правдивого, науково обґрунтованого інформування). Наука дає нам чесні й всеосяжні відповіді на повсякденні запитання. Вона допомагає відрізнити безпечне від небезпечного, корисне від шкідливого, правдиву новину від спотвореної. Наукове знання дає нам підказки, які результати ми можемо отримати внаслідок наших дій і що треба зробити, щоб досягти визначених цілей. І це у всіх сферах життя — від ГМ-продуктів до курсу долара.

У той же час стан наукового знання в Україні абсолютно незадовільний. Суспільство захоплено окультизмом, містицизмом, псевдонаукою. Політичні чвари і нав’язлива реклама витіснили із суспільного життя конструктивну дискусію й аргументовану позицію. Критичне мислення підмінене тотальною недовірою. Сама наука втратила авторитет суспільного інституту, що здатен вирішувати задачі та відповідати на питання. Найгірше, що інтелект і професіоналізм перестали бути соціальними цінностями. Інтелектуальна криза на тлі наростаючої бездуховності несе в собі вітер національної руйнації.

Але ж, годі панікувати, Україна являє собою державу з високим рівнем освіти та науки… Згадайте, що Національна академія наук України — НАН України була заснована ще 27 листопада 1918р. Наразі має 3 секції, близько 14 відділень і 170 інститутів та інших наукових установ, а також 1400 науково-дослідних інститутів і 330 вишів, в яких працюють більш ніж 7 тис. докторів і 78 тис. кандидатів наук. До Дня науки в Україні (не відомо для якої великої користі таке виокремлення), що цього року припадає на 20 травня, маємо наказ №576 від Міністерства освіти і науки. Там все як годиться: утворити, затвердити, проконтролювати і знову — підготувати, визначити, забезпечити. Дуже показова вижимка дієслів, скажу я вам.

Щось подібне за емоційним враженням отримали європейці напередодні Мюнхенської конференції, коли був опублікований безпековий звіт із промовистою назвою «Постправда, постзахід, постпорядок». Лідери західних країн, що зібралися у Мюнхені, шукали шляхи до спільного подолання викликів, які постали передовсім перед країнами Європи. І саме постправда зачепила людство. Слово є вживаним протягом останніх 10 років, але стало особливо актуальним на тлі референдуму про вихід Великобританії з ЄС і виборів у США. Чи не тому укладачі Оксфордського словника вибрали саме його словом року? Під постправдою розуміються «обставини», за яких об’єктивні чинники мають менше впливу на формування громадської думки, ніж заклики до емоцій і особистих переконань. 

НЕРВОВІ СВЯТА НАУКИ

Так, політичний експерт, журналіст Євген Магда висловився лаконічно: «Постправда» — слово брехні». І був почутий, як кажуть, у потрібний час і в потрібному місті — адже в честь Маршу на захист науки «Українське радіо» з’активізувало радіомарафоном. Науковців і політиків, серед яких був і лідер республіканців Павло Вікнянський, об’єднала проблема сучасної «антинауковості» України. Показово, що не трагічні тонкощі механізмів руйнації української науки цікавили спільноту.  Про здорову публічність, коли самому треба бути привселюдним (!), коли не достатньо лекторіїв великих міст, таких як Київ, Харків, Одеса, щоби зсунути величезний камінь невігластва, про цей типово медійний шлях розповсюдження знань говорив молодий науковець, співробітник Інституту післядипломної освіти НМУ ім. О.Богомольця Сергій Гончаров. Здоровий прагматизм його слів має сенс бути почутим. До того ж, маємо справу із представником молодих українських вчених, які досі працюють в Україні, всупереч несприятливим умовам, просто з причин справжнього наукового ентузіазму. Але таких залишається все менше. Точною статистикою навіть Міносвіти не володіє, хоча до інформації від заступника міністра Максима Стріхи дослухатися можна.

НАЙГІРШЕ, ЩО ІНТЕЛЕКТ І ПРОФЕСІОНАЛІЗМ ПЕРЕСТАЛИ БУТИ СОЦІАЛЬНИМИ ЦІННОСТЯМИ

Тож за 25 років кількість наукових співробітників в Україні зменшилася майже в 5 разів. Ця оцінка виглядає правдоподібною. Згадати науковців, які працювали у структурі НАНУ, то на 1991р. їх було 89 тис. Сьогодні — близько 18 тис. Це дійсно ніщо.

Місія науки — ставити питання всесвіту, створювати нові знання. А низький професійний рівень керівництва НАНУ і його вікова невідповідність, коли в країнах Європи навіть нобелівські лауреати виходять на пенсію після досягнення відповідного віку, — це проблеми суспільства. Кому передати управлінські функції? Здоровий глузд і світовий досвід підказують, що управляти наукою зовсім не потрібно. Вчені — люди творчої праці, керувати ними зайве. Треба лише надавати організаційні, управлінські й фінансові послуги. А державна політика має здійснюватися шляхом пріоритетного фінансування найпотрібніших державі наукових програм за результатами відкритих конкурсів проектів. У світі ці функції найчастіше виконує певна державна структура. Як для нас, для України, це було б щось.

Як і Марш за науку. Не карнавал, а всесвітня акція, що співвідноситься із Днем Землі. Адже суспільство не знає, що відбувається в українській науці. Тож Марш за науку — масштабна міжнародна акція науковців і прибічників наукового прогресу цього року охопила 600 міст світу. Кияни також продемонстрували свою повагу науці, але чи є в неї час на те, щоб, по-перше, переконати суспільство у своїй потрібності, і, по-друге, дочекатися фінансування? Чи навпаки?

ЗА 25 РОКІВ КІЛЬКІСТЬ НАУКОВИХ СПІВРОБІТНИКІВ В УКРАЇНІ ЗМЕНШИЛАСЯ МАЙЖЕ В 5 РАЗІВ

Від кандидата фізико-математичних наук Станіслава Стародуба питань в тему додається. Приміром, куди рухатися в наукових дослідженнях, чого добиватися, де першоджерело життя, яке воно, волею якою створено… В Інституті прикладної фізики НАНУ, у проф. Сергія Рощупкіна, в науковій групі квантової електродинаміки силових електромагнітних полів, Станіслава розуміють, там для подібних відповідей стоять у черзі на Великий адронний колайдер. Це — факт. Як і те, що квантова електродинаміка українських вчених та їхні родини грішми не підтримує. Бажано, аби держава нарешті визначилася, куди йти, чого добиватися. І для відповідей на такі державницькі питання науковці пропонують простий рецепт — державницьку волю.

Більше того, українська наукова спільнота має сайт my.science.ua, у програмному тексті якого зазначено: «Нас категорично не влаштовує сучасний настрій українського суспільства. Нам приємно бачити навколо себе людей, що пізнають та цікавляться світом». А що суспільство? Невже чекає наступного маршу чи тижня науки?

• ← КОНДОМІНІУМ: НАШ ВЕЛИКИЙ СПІЛЬНИЙ ДІМ
• ЗОНА СОЦІАЛЬНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ: ЧИ ВИСТАЧИТЬ ПАРАШУТІВ НА ВСІХ? →