Довіра є критично важливою для будь-якого соціального інституту, тим більше для четвертої влади. В останні роки медійники, і далеко не лише в Україні, страшенно стурбовані неприємними змінами, коли слова на кшталт «постправда», «фейк-ньюс» стрімко увійшли в лексикон. Розглянемо та спробуємо пояснити сучасні особливості довіри до ЗМІ у класичних державах вільної журналістики по обидва береги Атлантики.

У країнах «старого Заходу» відбулися важливі зміни в довірі до медій. Проаналізуємо, чому так відбулося, який вплив ЗМІ зараз мають на думку громадян і чи зменшення довіри до медій несе загрозу демократії.

ФРАНЦІЯ

Дослідження французької громадської думки, проведене й оприлюднене на початку 2017р. газетою La Croix, виявило, що лише близько 45% громадян довіряють ЗМІ: на 6 пунктів менше, ніж на початку 2016р., найнижче значення за 14 років. При цьому новинам з інтернет-сайтів довіряли тільки 39% французів. А 83% користувачів соцмереж самокритично заявили, що перебувають під сильним впливом чуток і фейкових новин звідти. Не дивно, що на 6% знизилася й взагалі зацікавленість у споживанні новин — до 64% громадян: найнижче значення у Франції за останні 30 років! І небезпідставно: у квітні 2017р. були оприлюднені результати дослідження Оксфордського університету, згідно з якими близько чверті посилань у французькому сегменті Twitter ґрунтувалися на недостовірних повідомленнях. Отже, факт поширення численних фейків, усвідомлений значною частиною суспільства, призвів до відчуження багатьох громадян від медій, послабивши суспільство загалом.

Інформаційні гіганти, Le Monde, France Info й AFP, намагаються поборювати цю недовіру розпіареними ініціативами: як наприклад, їхнє приєднання до платформи Google First Draft, що співпрацює з міжнародними ЗМІ та соцмережами для «покращення надійності онлайн-контенту». Le Monde ініціювала запровадження спеціальної системи Le Décodex для боротьби із сайтами фальшивої інформації. Газета Libération веде просвітницьку діяльність у цьому напрямі ще з 2008-го, розміщуючи багато матеріалів про фактчекінг на сайті Désintox. Є ще багато подібних ресурсів. Але руйнівний вплив фейків це не зупинило, і от вже президент Макрон у своєму новорічному зверненні до журналістів 3 січня 2018р. анонсував законопроект «для захисту демократичного життя від цих фальшивих новин».

ЗДОРОВА НЕДОВІРА МОЖЕ БУТИ ГАРНОЮ СПРАВОЮ, АЛЕ ЗАГАРТОВАНИЙ ЦИНІЗМ Є СПРАВОЮ, ЩО ПАРАЛІЗУЄ

Проблема у Франції є комплексною: це криза довіри до всіх основних інститутів суспільства, не лише до ЗМІ. Згідно з результатами дослідження Trust Barometer відомої компанії Edelman за 2017р. 72% французьких громадян втратили віру в свою державу, не довіряють її системі в цілому. Довіра до впливових ЗМІ, а отже, й до суспільства в цілому, залежить значною мірою від кількості фейків, яку викрито в них. Якщо ж викривачі теж вдаються до фальшування новин, то суспільство стрімко деградує.

ФРН

Коли Німеччина прийняла близько 1 млн біженців протягом 2 років, нове життя отримало призабуте там слівце Lügenpresse (брехлива преса), зазвичай популярне в часи німецьких криз від XIX ст., особливо ж активно — у 1930-ті роки в середовищі екстремістів, здебільшого ультраправих. На думку значної частки німців, у 2014–2015рр. більшість ЗМІ, навіть консервативних, виявилися надто затятими провідниками політики толерантності по відношенню до іммігрантів-мусульман, приховували численні випадки насильства й інших проявів «неповаги до корінного населення». Як вважають численні спостерігачі, такий контраст зупинив зростання довіри німців до ЗМІ, яке спостерігалося протягом 15 років, навіть дещо знизив її рівень. Проте німецькі медії швидко внесли корективи, збільшивши відвертість новин, а також ефективність PR-заходів. До того ж навесні 2017р. Бундестаг прийняв закон проти фальшивих новин. У 2016р., за даними Вюрцбурзького університету, рівень довіри німецьких громадян до ЗМІ різко підстрибнув, сягнувши близько 56%, тоді як у 2000р. становив лише 32%.

На початку 2017р., за даними дослідження YouGov (на замовлення Handelsblatt Global), новинному контенту телеканалів довіряли 63% громадян, газетам — 54%, новинним сайтам — 43%. А от соцмережі як джерело новин були популярними набагато менше, проте ці джерела користувалися чималою довірою серед прихильників партій правої частини політичного спектру. Одним із пояснень останнього є те, що у ФРН від часів післявоєнної денацифікації діють і посилюються суворі закони проти мови ворожнечі та, ширше, ультраправої й будь-якої іншої екстремістської поведінки, а отже, мейнстримні ЗМІ сприймаються ультраправими нерідко як чужі, навіть ворожі.

Розуміння основних механізмів демократії і, власне, ролі правдивих, неупереджених ЗМІ у підтримці та розвитку демократичного суспільства, міцно вкорінене у свідомості сучасних німців. У середині 2017р., за даними соціологів, оприлюдненими Deutsche Welle, 48% опитаних вважали, що фальшиві новини становлять серйозну загрозу для демократії в Німеччині. Тому, вірогідно, не лише законодавство, але й страх скотитися у прірву тоталітаризму чи безладу зупиняє багатьох редакторів і читачів від спокуси використання фейків.

І тим не менш, за опитуваннями 2017р., чверть німців вважає, що слово Lügenpresse все ще пасує німецьким ЗМІ.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

Вже згадуване дослідження Trust Barometer продемонструвало, що частка британців, які довіряли в цілому вітчизняним випускам новин, впала з низького й раніше рівня у 36% у 2016р. до лише 24% на початок 2017р. Впливове видавництво Collins визнало fake news (фальшива, часто сенсаційна інформація, що розповсюджується під виглядом новин) словом року, адже в 2017р. його вживання почастішало аж на 356%. Д-р Нільсен із Reuters Institute не пошкодував сильних висловів, коментуючи ці цифри: «Це серйозна проблема для професії. Політична легітимація таких інститутів, як BBC, а також бізнес-моделі газет залежить від ідеї, що вони пропонують щось гідне довіри. Здорова недовіра може бути гарною справою, але загартований цинізм є справою, що паралізує».

Утім, дослідження YouGo того самого періоду показало інші результати: лише 30% британців довіряли газетам, натомість 61% вірили в правдивість теленовин. Ця ж організація виявила: лише 18% британців вважали, що соціальні медії (у т.ч. соцмережі) допомагали їм відрізняти факти від вигадок. Якщо ж подивитися на результати цього дослідження щодо рівня довіри їхніх північних сусідів — норвежців, данців і фінів — до теленовин, то британським медійникам дійсно є з чого зажуритися: там відповідно 75%, 81% і 85%. А між іншим, найбільш канонічною збіркою правил журналістської професійної поведінки є т.зв. Стандарти BBC, тобто Британської телерадіомовної корпорації.

Проблеми з репутацією виникли у Сполученому Королівстві не тільки у ЗМІ. Зокрема, довіра до бізнес-структур упала від 2016р., станом на початок 2017р., із 46 до 33%, а до благодійних організацій — із 50 до 32%. Отже, криза довіри до основних суспільних інститутів у Великій Британії є комплексним явищем.

США

У Сполучених Штатах у середині 2016р. оприлюднено дані, які шокували багатьох: уперше за всю історію щорічних опитувань громадської думки про довіру до ЗМІ, що проводяться знаменитою організацією Gallup, тобто з 1997р. (до того часу такі дослідження були не щорічними), значення цього показника впало так низько, становивши лише 32%. У 1976р., наприклад, довіра сягала 76%. Ще б пак, у 1970-ті престиж професії журналіста, пієтет перед її представниками були величезними, це історичне явище стало аксіомою для Голівуду, стереотипом у масовому сприйнятті Америки 1970-х. Та й чи могло бути інакше, коли медійники щойно були серед тих, хто примусив правлячу верхівку, істеблішмент вивести американські війська з В’єтнаму, а Ніксона піти з Білого дому.

Цікаво, що рівень довіри до ЗМІ, а також і його динаміка, у прихильників Демократичної та Республіканської партій дуже відрізнялися у середині 2016р.: у перших він упав із 55 у 2015р. до 51%, а у других — із 32 до 14%. Численні дослідження 2016–2017рр. показали також, що прихильники демократів більше схильні довіряти традиційним медіям (газетам, телебаченню, радіо), ніж новим джерелам виробництва та поширення новин.

У 2017р., якщо розглядати новини в цілому, всі носії — то їм, згідно з проведеним Reuters дослідженням Digital News Report, вірили 38% американців; і така ж частка громадян США, 38%, уникала (часто або інколи) споживання новин. Для порівняння: середнє значення цих показників для всієї сукупності 36 країн, охоплених дослідженням, становило відповідно 43% і 29%. Не дивно, що словосполучення «мейнстримні ЗМІ» на дуже популярному телеканалі Fox News часто використовується як лайливе.

Але з питанням «чи довіряєте ви ЗМІ?» все не так просто. Якщо маються на увазі всі ЗМІ разом узяті, то лише 17% американців називають їх дуже точними в подачі інформації, а от якщо респондента запитують саме про довіру до того ЗМІ, якому цей респондент надає перевагу, то дуже точну подачу інформації таким ЗМІ визнають вже 34% американців. Особливо виразно ця різниця спостерігалася в 2017р. у прихильників Республіканської партії: 8 і 40% відповідно.

Американці вже начулися викриттів про фейк тих чи інших медій. Чого варте хоча б коронне трампівське ’Fake news!’, яке він кидає у відповідь на чимало неприхильних до нього повідомлень, неначе мокру ганчірку в обличчя, під аплодисменти свого електорату. Трамп навіть провів конкурс на антипремію «найбільш безчесному й корумпованому медіа року». Подібним чином продовжують діяти протягом багатьох років й у протилежному політичному таборі, навішуючи ярлик fake на значну кількість неприємних повідомлень, часто навіть правдивих, вважаючи це героїчною боротьбою з «ворожою пропагандою».

Дедалі більше американців зосереджуються на довірі певному, з якихось причин комфортному для них ЗМІ (або групі ЗМІ), ігноруючи інші джерела інформації. Те саме стосується у США й рівня довіри до основних суспільних інститутів: у цілому він тут ненабагато вищий, ніж британський, але довіра до конкретних конгресменів часто буває високою. Дається взнаки чималий політичний, світоглядний розкол у суспільстві.

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО ЗМІ — ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА?

Рівень довіри сам по собі не може свідчити про той чи інший рівень розвитку критичного, незалежного мислення в більшості населення, адже для висновків необхідно ввести ще одну змінну: рівень правдивості ЗМІ. Глобальний інформаційний простір, на щастя, не монополізований, швидкість перетворення таємного на явне для людей із незалежним мисленням збільшується в темпі нинішньої технологічної революції.

Ще один ефект блискавичної зміни технологічних, а відтак і соціально-економічних умов — це зростання тривоги у значної частки населення планети. Зростає страх відстати, бути викинутим роботами та їхніми господарями з ринку праці, із зони матеріального комфорту загалом, зростає страх самотності. Одним із захисних механізмів у такій ситуації є прагнення влізти до якоїсь «башти зі слонової кістки» або, навпаки, розчинитися у складі великої юрби. Але в обох випадках це є зазвичай зануренням у світ ілюзій, в якому «все гаразд».

ЩЕ ОДИН ЕФЕКТ БЛИСКАВИЧНОЇ ЗМІНИ ТЕХНОЛОГІЧНИХ, А ВІДТАК І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ — ЦЕ ЗРОСТАННЯ ТРИВОГИ У ЗНАЧНОЇ ЧАСТКИ НАСЕЛЕННЯ ПЛАНЕТИ

Для когось це алкоголь, наркотики чи відеоігри, а для когось віртуальні обладунки політичного активіста, який уявляє себе «воїном світла» пліч-о-пліч у фаланзі своїх однодумців на рідному інтернет-форумі чи в соцмережах. Де не пошкодують повітряних замків, солодкої брехні, компліментів цьому переляканому громадянину, не пошкодують і прокльонів на адресу «чужих», і обіцянок швидкого знищення всіх ворогів. Утворюється ядро користувачів, які хвалять одне одного й дружно цькують інакодумців, у відповідності до основної лінії медіа (чи пабліку). Для такого цькування всі методи, включно з фейками, сприймаються ними як гідні. Журналісти й модератори нерідко грають на тому, що видають бажане (основним споживачем) за дійсне. Деякі ЗМІ використовують цю стратегію частіше й виразніше, особливо під час кампаній із мобілізації людей на якийсь політичний проект, акцію, боротьбу, війну. Деякі акаунти та пабліки, групи в соцмережах сприймаються багатьма вже фактично як медії. Розмивання кордонів між медіями та соцмережами працює поки що не на користь об’єктивності ЗМІ, адже ті обирають між гіркою правдою та солодкою брехнею перше, а дедалі більше читачів — друге. Ну, а електронний формат є в руках маніпуляторів, гравців на людських слабкостях дешевшою та потужнішою зброєю, ніж паперові газети. Пересічний медіаспоживач у найрозвинутіших країнах знає про це, але низьку надійність інтернет-новин приписує «чужим» ЗМІ, воліючи довіряти «своїм». Посилення глобальної конкуренції й перенасичення інформаційного поля не залишають часу більшості споживачів на те, щоб самостійно перевіряти, де правда, а де маніпуляція, фейк, навіть за умови високої кваліфікації з розпізнавання фейків. Але ще більшою проблемою є брак мотивації до пошуку істини, об’єктивного знання. Цим користуються медіакрати-фейкомети. Культ підходу «тут і тепер», всепоглинаючого конс’юмеризму, скорочення горизонту планування в медіакорпораціях, та й узагалі в корпораціях, нерозбірливість у засобах досягнення мети — все це сприяє збільшенню брехливості ЗМІ.

Як із сумом відзначив оксфордський викладач, редактор The Financial Times Джон Ллойд, багато ділків перетворили журналістику з професії на рід ремесла, і західні ЗМІ наповнені фейками. А міжусобиці фейкометів підривають довіру до ЗМІ як соціального інституту, перетворюють медії зі сторожового пса демократії, зі дзеркала суспільства на клоуна-підлабузника, яким керують цинічні медіамагнати. За умови панування брехливих ЗМІ (як і за панування ЗМІ правдивих, але якщо вони не користуються довірою більшості громадян) — руйнування демократичного ладу є лише питанням часу.

 

• ← СТАРІСТЬ ЯК ВИРОК
• НИНІШНЯ УКРАЇНА, ЯК НАРКОМАН. ЧИ ЗІСКОЧЕ? →

30.01.2018