Чи варто миритися з несправедливістю, яка маскується кольорами хакі? Скандальна, табуйована тема: які злочини криються за бойовими діями на Сході.
Як, на вашу думку, треба покарати людей за незаконний збут держмайна, вилучення волонтерської допомоги та заподіяння тілесних ушкоджень? Майте на увазі, це ще не повний перелік злочинів, скоєних у зоні проведення антитерористичної операції. Можливо, варто відсторонити винуватців від виконання обов’язків? Змусити відшкодувати матеріальні збитки, завдані державі та її громадянам? А як щодо ув’язнення злочинців?
Ні. Все, на що вони заслуговують (на думку Головнокомандувача Збройних Сил Муженка) — попередження про неповну службову відповідність. Хтось місяцями не бачить рідних, ділить банку тушонки з п’ятьма товаришами, лікує переломи… А хтось... Про правосуддя у зоні АТО читайте у матеріалі 
На столі лежить документ, підписаний Віктором Муженком. У ньому визнаються всі вище перераховані злочини. Але замість належної відповідальності — лише… попередження. Невже закони нашої країни настільки недолугі? Не віриться. Я вирішила звернутися до спеціаліста. Після консультації з юристом Леонідом Подобєдовим стало зрозуміло, яке покарання насправді передбачене українським законодавством. Крадіжка, що завдала значної шкоди, караєтся позбавленням волі на строк від 3 до 6 років. Умисне нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості карається виправними роботами на строк до 2-х років або обмеженням чи позбавленням волі на строк до 3-х років.
Що ж це? Подвійна «мораль»? Чи закони військового часу настільки відрізняються від законів мирного? Щоб зрозуміти, чому українська Феміда часом знімає пов’язку, треба повернутися на початок історії.
Листопад 2014р. Полігон «Широкий Лан». Миколаївська область. Це місце, де призовників і добровольців готують до воєнних дій. На території полігону бродить молодий чоловік. Він фотографує і знімає умови, в яких живе. Згодом поділиться цією інформацією з журналістами. Його ім’я — Олексій Гіренко. Більше 2-х років тому він залишив бізнес і вступив до української армії.
САМОДОСТАТНЯ ДЕРЖАВА, ЯК І ЛЮДИНА, МАЄ ГІДНІСТЬ ВИЗНАТИ СВОЇ ПОМИЛКИ І НІВЕЛЮВАТИ ЇХ. ЗАКОМПЛЕКСОВАНА Ж КРАЇНА, НАВПАКИ, — ПРИХОВУВАТИМЕ ЇХ ТА ЗВИНУВАЧУВАТИМЕ ВСІХ НАВКОЛО, ОКРІМ СЕБЕ
«Широкий Лан» нагадує роман Ремарка «На західному фронті без змін». Утім, Олексій знаходить інше порівняння: «Ось наш душ. Коли я вперше до нього потрапив, мені пригадалися фільми про концтабори часів фашистської Німеччини, коли людей заганяли під окріп. Тут принцип дії приблизно такий самий». Та є речі, що хвилюють новобранця більше, ніж антисанітарні умови. «Найсумніше — це якраз не душ, і не туалет, і не їжа. Найбільше засмучує ставлення до нас, солдатів, людей, більшість із яких прийшли сюди добровільно захищати свою Батьківщину, яким було кого і що залишати. Робота, сім’ї… Ми прийшли сюди, бо ми усвідомили, що ми потрібні своїй країні, але немає людей, які зроблять нас ефективними». Сумніви Олексія в доцільності навчань небезпідставні. Їх викликали багаторазові зміни дислокації. За його словами, кожне нове розташування стабільно було гіршим за попереднє. Горизонти уявлення про те, до яких умов життя може звикнути людина, розширювалися. Більше того, виявилося, що війна — це не лише одночасний героїзм і жах. Це також приховане беззаконня. Отож, ось із якими «закамуфльованими» злочинами вони зіштовхнулись, опинившись у 28-й бригаді 2-ої гаубичної самохідно-артилерійської батареї військової частини — польова пошта В0095, що на Донеччині.
НЕЗАКОННИЙ ЗЛИВ І ЗБУТ ЗДІЙСНЮВАВСЯ НЕ РІДШЕ 4-Х РАЗІВ НА МІСЯЦЬ
«ТУШОНКА-СГУЩЕНКА»
В народі кажуть: війна війною, а обід за розкладом. Теоретично харчування військових урегульоване законодавством України. Зокрема, існує добова норма, розрахована на військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань. Це перелік продуктів та їхньої кількості у грамах на одну особу. Бійцю мають видати 900 г різних овочів, 650 г хліба та 30 г масла. М’яса — 250 г. Тому, коли солдатам почали видавати одну банку тушонки на шістьох, виникло запитання: куди зникає продовольство? Почалося все з тушонки, а потім поширилося й на інші продукти.
Незабаром бійці дізналися, що продукти регулярно вивозилися майором Базарним і старшими сержантами Лясотою та Побережним у невідомому напрямку. Робилося це 4-5 разів на місяць із середини січня по липень 2015р. Прикро, що так зникало продовольство не лише від служб тилового забезпечення. Продукти також постачалися волонтерськими організаціями. Люди, які хотіли хоч якось підтримати власну армію, навряд чи здогадуються, що більшу частину їхньої допомоги бійці бачили вперше і востаннє, розвантажуючи машини з продовольством.
ОСЬ НАШ ДУШ. КОЛИ Я ВПЕРШЕ ДО НЬОГО ПОТРАПИВ, МЕНІ ПРИГАДАЛИСЯ ФІЛЬМИ ПРО КОНЦТАБОРИ ЧАСІВ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
НАС ЗЛИВАЮТЬ!
На певний період часу, за аналогією з продуктами, в армії розрахований об’єм пального для військової техніки. Її регулярно заправляють. Це очевидно. А от, що нелогічно, це повний бак у машині, яка не виїжджає з території дислокації. Солдатам стає зрозуміло: пальне просто зливають. Знову ж таки, під керівництвом «верхів» — уже згадуваних майора та старших сержантів і старшого лейтенанта Попелєва. За їхніми вказівками механіки-водії батареї зливали дизельне пальне з техніки в каністри й інші ємності. Потім усе вивозилося на приватних автомобілях у невідомому напрямку. Незаконний злив і збут здійснювався не рідше 4-х разів на місяць.
МАРОДЕРСТВО НА ШАХТІ
Поблизу військової частини знаходилася недобудована шахта. Вона була у державній власності, але не використовувалася за призначенням. І ось тут розпочалося справжнє мародерство. За наказом майора військові демонтували металоконструкції й обладнання за допомогою електрозварювального та електрорізального пристроїв. Після цього все здавали на металобрухт. Рядових змушували займатися порізкою, а кошти за збут привласнював майор. Чому люди йшли на цей злочин? За словами Олексія Гіренка, всі рано чи пізно хочуть піти у відпустку. За 13 місяців служби сам він двічі там побував, обидва рази по 10 днів. Хтось їздив додому частіше, хтось просто хотів лояльного ставлення. Те, на що людина має право, вона «заробляє» несанкціонованим демонтажем. «Люди хочуть, щоб до них по-людськи ставилися, і вони бояться», — говорить Олексій.
ОБРОК І «ВІДЖИМ» ЯК… БОРОТЬБА ПРОТИ «СЕПАРІВ»
ВИ В НАС ЖИЛИ, А ПОТІМ ВИРІЗАЛИ МЕТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ДЕ ПРАЦЮВАЛА ПОЛОВИНА НАШОГО СЕЛА!
Доволі, скажімо, делікатна тема — сприйняття українських військових місцевим населенням. Звичайно, велике значення мають ЗМІ. Втім, це лише умовні окуляри, через які люди дивляться на світ. І не важливо, рожеві вони чи прозорі, масштаб побаченого не змінюється. Наведемо реальний приклад.
За словами Олексія, військове керівництво займається вимаганням у місцевих підприємців, що часом межує із середньовічними поняттями «данина» й «оброк». Примітно те, що більшість цих людей не мають сепаратистських настроїв (хоча і наявність таких настроїв жодним чином не виправдовує рекету). Більше того, вони намагаються допомогти українській армії, чим можуть. Один із місцевих бізнесменів, власник великої агрофірми вийшов з ініціативою надати свою територію (кілька гектарів) для наших військових. Після того, як була відведена техніка, там заселились солдати, у т.ч. і 28-ма бригада. Порівняно з попереднім місцем дислокації умови тут були дуже хорошими. І чим же закінчилася ця історія? На жаль, не подякою за гостинність. Перед виїздом командир наказав вирізати всі електродвигуни аж до електроживлення, що йшло ще до ближнього села. Але що гірше, на цьому підприємстві працювало дуже багато людей. Після від’їзду українських військових у місцевих залишилися, ну, не найкращі враження. «Ви в нас жили, а потім вирізали метал підприємства, де працювала половина нашого села!», — нарікав Гіренку один із місцевих у телефонній розмові. «Всі «сепари»!», — заявило командування. До речі, саме з цим «аргументом» усе зрізали і здали на металобрухт.
ВИХОВНА РОБОТА
Чим керується людина, яка покидає мирне життя і вирушає на передову? Патріотичними почуттями, бажанням захистити своїх рідних і близьких, відстояти свою землю і свободу… Ці люди відчувають: там вони потрібні. Звісно, не можна забувати і про відсоток людей, яким немає чого втрачати, чиє нещастя і неблагополуччя робить їх менш чутливими до жахів війни. Іноді ці люди безробітні, а іноді — хворі. Наприклад, на алкоголізм. Відразу постає питання, як таких людей беруть до армії, але це вже зовсім інша історія. Зараз про інше.
КОЛИ СОЛДАТАМ ПОЧАЛИ ВИДАВАТИ ОДНУ БАНКУ ТУШОНКИ НА ШІСТЬОХ, ВИНИКЛО ЗАПИТАННЯ: КУДИ ЗНИКАЄ ПРОДОВОЛЬСТВО?
Армія, за визначенням, система директивного характеру. І часом непослух та ухиляння від наказів рівноцінно злочину. Що вже казати про пияцтво! Дисципліна в армії — чи не головна заповідь. Тому винні мають бути покарані. Але як? На думку майора Базарного, метод батога, у прямому сенсі, — найкращий витверезник! Тому, будучи незадоволеним сп’янінням солдата Ягольницького, майор завдав йому близько 8-10 ударів кулаками по обличчю, грудній клітині та кінцівках. Результат виховної роботи — синці та перелом лівої руки.
Методи майора знають, вміють і практикують його колеги. Ідентична ситуація! Двоє «героїв», старші сержанти Лясота та Побережний побили двох нетверезих солдатів Чміля та Білоуса. І знову близько 8-10 ударів в обличчя та тулуб. Цього разу постраждалі відбулися синцями. І це далеко не поодинокі випадки.
Зрозуміло, що кожен по-своєму справляється з пережитим на війні. Дехто береться за пляшку. Хтось не знає міри і втрачає відчуття реальності. І керівництву треба щось із цим робити, але точно нестатутні взаємовідносини, порушення закону, насильство не є виходом із ситуації.
КОМУ ВІЙНА, А КОМУ…
Ми прагнемо жити у відповідальному суспільстві серед свідомих людей. Ми віримо у перемогу правди і справедливості. Для того, щоб усі ці мрії стали реальністю, потрібно працювати, у першу чергу, над собою. Самодостатня держава, як і людина, має гідність визнати свої помилки і нівелювати їх. Закомплексована ж країна, навпаки, — приховуватиме їх та звинувачуватиме всіх навколо, окрім себе. Саморегуляція та відповідальність кожного зможе наблизити до такої бажаної перемоги. Перемоги над самим собою! Тому ми маємо не приховувати злочини в зоні АТО, а навпаки — висвітлювати їх. Суди мають чинити правосуддя, а законодавча і виконавча влада — аналізувати ситуацію і запобігати їй у майбутньому.
Передплата на сайт-газету
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин. 90 грн
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин. 180 грн
24 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин. 360 грн
