Завершуємо ґрунтовну розмову про причини зовнішньої безпорадності України: говорять лідер республіканців Павло Вікнянський та історик, політолог Кость Бондаренко.

Чому для міжнародного співтовариства є нормальним, якщо Київ піде на діалог з сепаратистами? Як українська дипломатія примудряється поводити себе, наче слон у посудній лавці? Чому успішна країна — це не звичний нам хутір? Чому світ клином не зійшовся на Заході — отже, з ким ще є перспективи взаємодіяти?

СВІТОВІ ПРОЦЕСИ —– ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВІМБЛДОНСЬКИЙ ТУРНІР, ІЗ ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ ГРАВЦІВ, ЯКІ МІЖ СОБОЮ ЗМАГАЮТЬСЯ. ТАК ОТ: УКРАЇНА У ЦЬОМУ ТУРНІРІ ВІДІГРАЄ РОЛЬ ТЕНІСНОГО М’ЯЧИКА

Павло Вікнянський: У світі тектонічні зміни, з приходом Трампа, після феномену «Брек- зіту» — йдуть дуже серйозні процеси, які, на жаль, у нас глибоко не обговорюються. Чому, дивуються люди, слово «постістина» стало найбільш популярним за рік, якщо вони його ніколи не чули? Бо, друзі, ви не читаєте західних газет! До речі, про порядок денний: якщо відкриваєш будь-яке європейське видання, то одразу бачиш критику політики жорсткої економії, скепсис відносно істеблішменту, який не відображає інтереси громадян країн Європи. Там є і критика розмивання суверенітетів європейських країн і брюссельської бюрократії, яка ніким не обрана, а визначає дуже багато всього. І це я кажу тільки про наш шматок світу, а ще є величезна Азія, Китай, проблеми, пов’язані з Латинською Америкою. Нас же тут взагалі не видно, в нас, як у тої дитинки, яка хоче бути на перших сторінках видань, хоче, щоб про неї говорили, готова за це навіть упасти з якогось мура і набити собі лоба, але щоб усі про неї говорили... Отже, в умовах кризи світової архітектури безпеки, ООН, передусім — яким чином ми зараз можемо відновити повагу до себе?

Кость Бондаренко: Насамперед, що стосується України та її місця у європейських і світових процесах. Світові процеси — це величезний Вімблдонський турнір із великою кількістю гравців, які між собою змагаються. Так от: Україна у цьому турнірі відіграє роль тенісного м’ячика. Ми самі для себе визначили таку роль.

До речі, вона визначена деякою мірою навіть підсвідомо. Справа у тому, що в України склалося своєрідне «рентне прокляття» — це коли з’являється велика кількість дармових коштів нізвідки. Україна має таке географічне розташування, що через її територію проходили основні магістралі газу, нафти, товарів із Росії в Європу. Наркотики, зброя, живий товар — все йшло через Україну і залишало слід у вигляді грошової дельти, яка забезпечувала можливість функціонування тіньової, прихованої економіки: за даними Віктора Пинзеника, ця тіньова економіка становила 2 українських бюджети. Це всіх влаштовувало.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ УКРАЇНІ СТАЛА САМОДОСТАТНІМ ГРАВЦЕМ? ПРОВЕСТИ АУДИТ РЕСУРСІВ І ЗРОЗУМІТИ, ЧИМ МИ МОЖЕМО БУТИ ЦІКАВИМИ СВІТУ

І така ситуація могла б існувати і далі, якби ми мали нормальні стосунки з Росією та Європою. Ми обрали ту позицію, яку свого часу визначив нам Кучма — багатовекторність, коли ми їдемо в Москву і багато чого обіцяємо, а потім їдемо в Брюссель і кажемо: «Забудьте все, що ми казали в Москві». До пори до часу ця політика могла приносити свої плоди, якби Путін не перерізав пуповину, яка з’єднувала Україну з Росією. Після того, як Путін забрав Крим, почалися проблеми на Донбасі, стало зрозумілим, що з Росією ми не можемо більше продовжувати існувати у старому режимі, потім ми досварились до того, що відмовилися від цих транзитних потоків, і Україна одразу перестала бути цікавою для багатьох гравців.

Screenshot_5

Українсько-польські стосунки: тісна співпраця, взаємні візити президентів — все це могло бути до тих пір, доки в нас були спільні шляхи, які ми контролювали, спільні корупційні дельти тощо. Як тільки товари перестали йти через територію України, а пішли через Білорусь, одразу ж кращим партнером для Польщі стала Білорусь. Поляки почали згадувати Волинську різню, українці почали пригадувати Підляшшя, Люблінський договір 44-го року, жити минулим, а не майбутнім.

НЕ ВПАДЕ КОРОНА З ПЕТРА ПОРОШЕНКА, ЯКЩО ВІН ПІДЕ НА ПРЯМИЙ КОНТАКТ ІЗ ТИМИ, КОГО ВІН ВВАЖАЄ НЕЛЕГІТИМНИМИ КЕРМАНИЧАМИ-СЕПАРАТИСТАМИ

Що потрібно зробити для того, щоб Україні стала самодостатнім гравцем? Провести аудит ресурсів і зрозуміти, чим ми можемо бути цікавими світу. Пайєтт говорив про те, що ми можемо стати аграрною супердержавою, хоча у світі немає жодної аграрної супердержави. Якщо ми, умовно кажучи, використаємо 40% землі, яка не використовується зараз, і доведемо рівень наших врожаїв і надоїв молока до рівня, який є зараз хоча б в Угорщині чи Польщі, то все одно ми будемо забезпечувати лише 20% ВВП країни. Без металургійної галузі, без сфери послуг, ми будемо забезпечувати лише 20% нашого ВВП! Без оцієї російської складової, цих кілометрів кордону, які між нами, без використання транзитних потоків, у т.ч. потоків газу, без максимального стимулювання транзиту через територію України — не можна говорити про економічну успішність проекту Україна.

В ОЛІГАРХІЧНІЙ СВІДОМОСТІ, ЯКА ДОМІНУЄ У ПОРОШЕНКА, РЕЙДЕРСТВО Є АБСОЛЮТНО НОРМАЛЬНИМ І НЕОБХІДНИМ ЕЛЕМЕНТОМ СВІТОБАЧЕННЯ

Наш Президент ставить собі у заслугу те, що ми створили боєздатну армію. Та те саме у 2012р. говорив лідер Сомалі Хасан Шейх Махмуд: нічого, що у нас економіка зруйнована, зате у нас боєздатна армія, з якою не можуть не рахуватися в світі. Мілітарна складова — це надто мало. У нинішньому світі держави користуються повагою і стають вагомими гравцями не тому, що у них є достатня кількість танків, а саме завдяки економічному розвитку.

Ми не можемо відгородитися від Росії і говорити, що ми збудуємо успішний проект, скільки би не говорили про те, що це агресор і скільки би не тикали дулі в сторону Росії, все одно нам доведеться змиритися, що геополітика та геоекономіка домінують над емоціями. Багато що залежить від вирішення питання війни й миру на Сході. Не впаде корона з Петра Порошенка, якщо він піде на прямий контакт із тими, кого він вважає нелегітимними керманичами-сепаратистами. Бо сепаратисти теж не вважають Порошенка легітимним керівником. Тому дві нелегітимності рано чи пізно мають сісти за стіл і забезпечити легітимність один одному за допомогою переговорного процесу. Шарль де Голль не перестав бути Шарлем де Голлем від того, як пішов на переговори з Ахмедом Бен Беллою у 1962-му, хоча там усе було набагато кривавіше, був гостріший конфлікт, який вони тільки в 1999р. визнали війною. До цього це була операція з відновлення конституційного ладу.

ХУТОРЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ — КОЛИ МИ ЖИВЕМО НА СВОЄМУ ХУТОРІ, І ГОЛОВНЕ, ЩОБ СУСІДОВІ БУЛО ГІРШЕ, НІЖ НАМ

Тому, якщо Порошенко хоче залишитися як великий політик і великий лідер держави, він має принизитися і переступити через свою гордість, щоб забезпечити мир, який він обіцяв. Навіть якщо це викличе шалений спротив і критику у «яструбів». Другий момент, необхідно прийняти комплекс законів, який забезпечив би безпеку інвестицій в Україні. На сьогодні інвестиції в країну не йдуть не тому, що війна. Знову ж таки (проводячи паралелі з Францією), не зважаючи на те, що у Франції йшла війна у 50-х - на поч. 60-х — це був період економічного піднесення, інвестиції в неї йшли. Наша держава не убезпечує інвесторів від рейдерства, від того, що прийдуть люди в камуфляжі і заберуть підприємство, не захищає від недобросовісної конкуренції і т.д. Але насправді, в олігархічній свідомості, яка домінує у Порошенка: рейдерство є абсолютно нормальним і необхідним елементом світобачення. Він бере те, що йому подобається, особливо коли він залишився єдиним олігархом у країні. Так, він поборов олігархат — було 5-7 олігархів, а тепер він один. І відповідно він живе за принципом: «Мені сьогодні тісно у рамках кондитерської/машинобудівної/ суднобудівної промисловості, я хочу собі ще вугільну промисловість», — і засовує руку в ДТЕК. Йому здається, що замало активів у газовому секторі — він влаштує переділ цього ринку.

Тобто, сьогодні стара поліолігархічна система змінилася моноолігархічною системою, коли голова держави є й головним олігархом країни. Йому, напевно, здається, що він, як Путін, але Путін створив корпоративну державу, а Порошенко — ні. Україна не відчуває себе корпорацією, як Росія, де Путін теж головний олігарх і розпорядник, а кожен громадянин Росії відчуває себе акціонером ЗАТ «Росія». Слава, гордість і багатства Росії є частиною російського народу, навіть створено фонд, що забезпечує росіян від різних катаклізмів.

В Україні цього нема, ми не відчуваємо себе співпричетними до того, що відбувається в країні. Ми маємо зробити дуже важливий крок до самоусвідомлення себе як самостійної субстанції, це повинні зробити самі українці, які, на жаль, живуть сьогоднішнім днем. І слабо співвідносять своє майбутнє з майбутнім України. Буде можливість втекти — втечуть, не буде — будуть далі тут, немає такого, щоб вони пов’язували майбутнє своїх дітей із цією країною. Пасивність прийняття дійсності є: треба буде розколоти Україну — погодимося; там, нагорі, краще знають, що треба робити. Це теж є важливим елементом українського буття, світобачення, яке не дає сформувати стабільний і стійкий державний продукт.

Павло Вікнянський: Можна перефразувати Остапа Вишню про те, що нам треба перебороти в собі чухраїнство…

Кость Бондаренко: Звичайно, але проходять роки, століття, тисячоліття, а ми все ніяк не переборюємо. Як писав Тичина: «Орел, Тризуб і Серп і Молот... І кожне виступає як своє... Своє ж рушниця в нас убила».

Павло Вікнянський: Говорячи про нашу драму, про хворобливий стан суспільства, слухаючи Вас, одразу згадується фрейдистська школа, що значна частина суспільства, ненавидячи Росію (багато в чому нераціонально), дуже сильно або хоче бути схожою — навіть у спробі Порошенка побудувати схожу державу, або має потяг до знищення чи самознищення: є така ілюзія, що завтра або післязавтра Росія розвалиться, а ми потім заберемо все, що тільки можна. Тому, що в нас зараз є — гаплик… але їм мало, ще хочуть Кубань, Ростовщину... Звідки на початку XXI ст. у центрі Європи така архаїчність і варварство свідомості?

Кость Бондаренко: А це хуторянська свідомість, фактично коли ми живемо на своєму хуторі, і головне, щоб сусідові було гірше, ніж нам. Головне не те, щоб ми жили добре, а щоб сусід жив гірше. Ця свідомість сьогодні проявилася в нас на загальнодержавному рівні, на рівні ідеології. От нещодавно «Українська правда» пише статтю про те, що середня заробітна плата в РФ вперше стала нижчою, ніж в Китаї: в РФ — $530, а в Китаї — 532. А зайдіть на Держкомстат — середня зарплата в Україні $240!.. Бачачи соломину в оці ближнього, не бачать друзки в своєму. Українці живуть сподіваннями, що сусіду буде гірше. Катаклізми в РФ — це можливість величезних військових операцій, які порушать усі міжнародні договори, це величезна кількість біженців, яких доведеться приймати і на нашій території, це гуманітарні катастрофи, можливі епідемії, можливість чого-завгодно. Але у нас же ж тішаться: «Назло врагам козу продам, чтоб дети молоко не пили».

Павло Вікнянський: У світі ще є табір, на який українська аналітика взагалі не звертає уваги — БРІКС, коаліція країн, що розвиваються + Росія, які мають власні амбіції щодо зміни правил світової економічної політики, щодо підтягування країн, які фактично безнадійно відстали від того рівня життя, який є в ЄС і США, й абсолютно справедливо прагнуть збільшення власної долі. Які перспективи у цих «заколотницьких» ініціатив?

Кость Бондаренко: Це просто другий полюс, який сформувався в нинішньому світі і який не обмежується 5 країнами, в кожної з цих країн є свої епігони. Вже дійшло до відвертого зіткнення інтересів країн БРІКС із країнами Євроатлантичного співтовариства, вже відбулася війна в Малі 3 роки тому, коли зіштовхнулися інтереси Франції та Китаю. Вже відбувся імпічмент президентки Бразилії Руссеф, є намагання вбити клинці між Індією і Китаєм, стався М’янмарський переворот під виглядом демократичного процесу, коли Китай відрізають від Індійського океану і т.д.

А якщо говорити про Україну, то вона до БРІКСу ставиться теж по-дитячому, інфантильно — дитина діє за принципом «я цього не бачу, значить, цього немає». А насправді БРІКС усе більше і більше впливає на світові процеси. Ініціатива БРІКС створити власну серйозну альтернативу Світовому банку, будівництво Нікарагуанського каналу, цілий ряд процесів, що спрямовані на взаємну конвертацію валют — наприклад, між китайським юанем і російським рублем, що зіграло свою роль у тому, що рубль не стрибнув до 100 рублів за долар. Китай допоміг врятувати рубль, відповідно, я думаю, що це дорогого вартує в політичному плані.

Фактично сьогодні відбувається ситуація, при якій вимальовується картина: є взаємні інтереси Китаю та Росії, вони підтримуються Індією та Південною Африкою, і якщо подивимося на прокитайські режими в Африці, то це вже майже 60% усього Африканського континенту, Латинська Америка — 30% відповідно. Китай перетворюється на другого гегемона у світі, Росія є молодшим партнером Китаю, і тим же США доводиться рахуватися, що в Китай винесено значну частину американського виробництва. Серед економістів побутує жарт: «Світова економіка звелася сьогодні до прагнення великих держав встановити нові правила гри аби торгувати китайськими товарами».

Стосовно ситуації, що складається сьогодні у світі, то ми не можемо стояти осторонь БРІКС. Перед Януковичем свого часу стояла перспектива налагодження відносин із БРІКС: він здійснив цілий ряд поїздок у Китай, у Південно-Східну Азію, Бразилію. Були намічені дуже перспективні спільні проекти, як от українсько-бразильський космічний проект, який вдало похований Яценюком. Ці поїздки мали на меті більшу інтеграцію України у поле БРІКС. Але Майдан поставив крапку у нашій співпраці з цими країнами. Хоча головні наші ринки збуту товарів та економічні інтереси лежали саме у цьому полі. Сьогодні, щоб прийти на ці ринки, нам треба примиритися з Росією… треба розуміти, що говорити необхідно з головними акціонерами.

ЯКЩО ГОВОРИТИ ПРО УКРАЇНУ, ТО ВОНА ДО БРІКСУ СТАВИТЬСЯ ТЕЖ ПО-ДИТЯЧОМУ, ІНФАНТИЛЬНО —– ДИТИНА ДІЄ ЗА ПРИНЦИПОМ «Я ЦЬОГО НЕ БАЧУ, ЗНАЧИТЬ, ЦЬОГО НЕМАЄ»

Павло Вікнянський: Можна до нескінченності проговорювати тенденції світової політики, а ми торкнулися основних стратегічних речей, які відобразяться на майбутньому України. Будемо вірити, що здоровий глузд повернеться до голів української правлячої верхівки, відбудуться, дай Бог, ротації, що буде точно корисно для України. На жаль, при нинішніх «розкладах», нинішніх правлячих групах можливості для здійснення діалогу всередині країни з повсталими регіонами фактично немає...

Кость Бондаренко: Будемо сподіватися, що якась донорська організація змилостивиться та налагодить поставки галоперидолу в Україну.

 

Тарифы для аккаунта "Стандарт"

1 міс. Время доступа:
1 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
30,35 грн
3 міс. Время доступа:
3 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
91,05 грн
6 міс. Время доступа:
6 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
182,10 грн
9 міс. Время доступа:
9 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
273,15 грн
12 міс. Время доступа:
12 м. 0 дн. 0 ч. 0 мин.
364,20 грн
30.12.2016 new-republic

Вхід

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.